Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 982

Про що вони думали, ставлячи на голосування питання підвищення вдвічі собі, любимим, зарплат в умовах ледь не загального зубожіння українців та ще й напередодні отримання платіжок за енергоносії з астрономічними сумами для оплати? Невже розраховували, що хтось таки сприйме цей крок нардепів «з почуттям глибокого задоволення»? І це в ситуації, коли прості громадяни вже давним-давно зрозуміли, що наш парламент — то у переважній більшості зовсім не бідні люди, а закритий клуб доларових мільйонерів чи й мільярдерів, що само по собі піднімає рівень цинічності такого рішення до небачених раніше висот. А недолуге пояснення, що підвищення зарплат необхідне в боротьбі з корупцією, нагадує дитяче лепетання, бо Генеральний прокурор Юрій Луценко чітко сказав (і з ним важко не погодитися!), що бажання брати хабарі залежить від порядності людини, а не від розміру зарплати.

Ото й виходить, що депутатство під прозорим куполом парламенту їм потрібне не заради зарплат навіть удвічі більших, а для того, щоб мати непрозорий купол недоторканності своїх капіталів та можливостей для провертання різного типу оборудок для збільшення своїх і так чималих статків. Інтереси ж держави, а тим більше громадян, які довірили їм управління країною, стають актуальними лише тоді, коли вони випадково співпадають з їхніми власними інтересами.
Саме тому вже який місяць, не зважаючи навіть на тиск Президента України, не приймається в стінах парламенту закон про спецконфіскації. Бо для більшості нині сущих слуг народу, мабуть, легше пожертвувати правою рукою, аніж прийняти той закон, який нині може нашкодити бізнес-партнерам з колишньої влади, з якими, очевидно, й досі прокручуються взаємовигідні мільйонні операції, а в недалекому майбутньому той закон може й їхні неправедні багатства спустошити. І байдуже, що кошти, награбовані родиною колишнього президента, вже включені до доходів бюджету майбутнього року. Своя ж кишеня ближча... Бо якби було інакше, то наші обранці прив’язали б розмір своїх зарплат, наприклад, до мінімальної. І хай би нардепи отримували, наприклад, десять мінімальних зарплат. Попрацювали б ефективно на благо народу, як велять їм закон і покликання депутата, зростала б мінімалка, то й собі мали б пристойну зарплату і ніхто їм за це ніколи й не дорікнув би. Бо ж було б усе справедливо і чесно! А так на початку своєї каденції на постмайданній хвилі зарплатню зменшили, а тепер збільшили. А хіба за цей час стало жити краще виборцям, які їх обрали?
І закон про спецконфіскації — то лише один епізод викривленої законотворчості. Бо, напевно, й інші подібні документи проходять чи не проходять через парламент тільки тоді, коли обіцяють якусь вигоду їхнім творцям. Про це неодноразово говорилося на різних телевізійних шоу, які у нас в державі потроху підмінюють справжню політичну змагальність між партіями, як це прийнято у цивілізованих країнах Європи, куди ми ніби то впевнено прямуємо.
Та в цій ситуації найстрашніше те, що твориться це неподобство уже після Революції Гідності. І саме завдяки крові Героїв Небесної Сотні і жертовним подвигам тисяч безіменних майданівців, нинішні нардепи й потрапили у стіни парламенту, клянучись при тому здійснити всі ідеали, за які поклали голови і втратили здоров’я справжні патріоти. Та пам’ять їхня виявилася ой, якою короткою. То, можливо, окрім пантеону мучеників Майдану на вулиці Інститутській, потрібно встановити його ще й перед входом до приміщення Верховної Ради, аби хоч у такий спосіб щодня нагадувати «народним» про народ, якому вони клялися служити і від якого щодень віддаляються?
І оте віддалення, а ще неспроможність сплачувати захмарні ціни за енергоносії, може підштовхнути людей до масових протестів, до яких минулого тижня на вулицях Хмельницького і ще десяти міст України закликали активісти «Тарифного спротиву». Це, здається, вже останній спосіб хоч якось вплинути на дії влади, навіть якщо подібні акції одразу ж будуть названі такими, що організовані Москвою для дестабілізації ситуації в Україні. Нібито саме тамтешні очільники призвели до такого зубожіння українців. Акція мала на меті в першу чергу «пояснити українцям, що тарифи підвищили незаконно, і запропонувати їм підписати маніфест із вимогами до уряду, прем’єра і президента щодо зниження ціни на газ і тепло для населення». І якщо до «Тарифного спротиву» минулого тижня прилучилося близько 20 тисяч людей по всій державі, то соцопитування засвідчили, що більше половини громадян готові знову вийти на вулицю, якщо рівень їхнього життя ще погіршиться. За оцінками соціологів, сьогодні прихильників радикальних дій навіть більше, аніж три роки тому. Та схоже, що нинішнім народним до цього байдуже. Чи, може, вже мають свої запасні ростови?