Наші об’єднані територіальні громади як ті немовлята: однаково народжені (себто, створені) в муках, а далі, як кажуть, що кому Бог послав. В одних — розвинені території, інфраструктура, потужна промисловість, а, відповідно, й мільйонні надходження до бюджету. В інших — голі-босі села, можливо, кілька сільгосппідприємств та й годі. У такому випадку, аби не розчарувати людей і виправдати їхні сподівання, вихід тільки один: діяти, діяти і ще раз діяти. По суті, це єдиний шлях до успіху і сталого розвитку.
Ганнопільська об’єднана територіальна громада, що на Славутчині, яскраве підтвердження тому, що якщо команда до роботи беручка, то й результати не забаряться. Тут, здається, все кипить енергією. Очільниця громади Маргарита Медведюк, її заступники, весь нечисленний колектив повсякчас у русі. Спільно підготували й успішно втілюють у життя десятки різноманітних проектів, спрямованих на те, аби максимально за існуючих обставин поліпшити житття-буття у кожному з шістнадцяти населених пунктів, які входять до складу ОТГ.
Без школи, клубу, ФАПу села не буде
Коли приїхала до Ганнополя, біля сільської ради познайомилася з Ігорем Бабіцьким, директором Довжківського навчально-виховного комплексу. Варто сказати, що це досить потужний освітній заклад. Цього року за парти там сіли майже сто школярів, ще три десятки малят відвідують дитячий садочок. Ігор Вікторович ділиться:
— Відтоді, як утворилася об’єднана громада, ми не просто відчули позитивні зміни, стало набагато легше працювати. Суттєво покращилося фінансування. Отож нам вдалося не лише провести поточний ремонт НВК, але й перекрити дах у спортивній залі й замінити там підлогу. Для дитсадка придбали меблі та іграшки. А ще за рахунок коштів ОТГ ми провели водогін від свердловини до їдальні, встановили нову сантехніку, облаштували котельню й комору для зберігання фруктів і овочів. До речі, оскільки в нас встановлений твердопаливний котел, то ще заздалегідь закупили 33 тонни вугілля. Відтак ніякі холоди НВК уже не страшні, — резюмує директор.
Хоч, на превеликий жаль, ситуація з освітніми закладами в інших, особливо віддалених селах, не вселяє такого оптимізму, в громаді рук не опускають. Маргарита Медведюк зізнається: з району й області давно “тиснуть” щодо оптимізації. Наприклад, у Хонякові, де місцева двоповерхова школа-красуня перетворилася на непосильний бюджетний тягар. За вартістю утримання одного учня протягом навчального року вона є найдорожчою на Хмельниччині.
— Мене завжди обурює така постановка питання. Бо, впевнена, що перш ніж вдаватися до відповідних кроків, варто було би відремонтувати дороги між населеними пунктами, — каже Маргарита Іванівна. — Яка може бути оптимізація, якщо від одного села до іншого треба годину їхати? Судіть самі: на сьогодні з Ганнополя ні швидка допомога, ні, тим паче, шкільний автобус аж ніяк не доїдуть до Великого Скнита, Нараївки, того-таки Хонякова за 20 хвилин. Відстоюємо, аби заклад там залишився бодай на рівні І ступеня. Я завжди на боці людей та, як і вони, переконана: без школи, ФАПу, клубу села не буде. У будь-якому випадку ми завжди збираємо сходи сіл і вже гуртом вирішуємо, як далі бути в тій чи іншій ситуації, визначаємо пріоритетні напрями у роботі, де і яку проблему треба розв’язати першочергово. Таке спілкування дуже важливе, бо кому й навіщо ми будемо потрібні, якщо не будемо чути свої земляків?
Те, що освіта, культура в громаді на чільному місці, чітко відслідковується за підсумками роботи. Лише протягом першого півріччя тут на поточні ремонти шкіл витратили 82 тисячі гривень. Майже стільки ж знадобилося на заміну пластикових вікон та дверей в освітньому закладі й бібліотеці села Клепачі. У Ганнопільському НВК реконструювали котельню та придбали стільці, ліжечка з повним їх постільним укомплектуванням для дитсадка, на що витратили понад 100 тисяч гривень. Проведений капітальний ремонт покрівель Будинку культури й спортзалів у Великому Скниті, Клепачах, Довжках. За рахунок спонсорської допомоги облаштували спортивний майданчик у Рівках, а для Киликиївського НВК придбаний новий телевізор. І ще таке. Учні 1-4 класів кожної зі шкіл харчуються безплатно, коштом громади.
Все зроблене перелічити важко, але лише за таким коротким аналітичним фактажем видно: у громаді життя вирує. Та освіта і культура не єдиний його аспект.
Нам хоча б АЗС...
Те, що громада — таки велика сила, люди відчули й у віддалених селах. Мабуть, вперше не знати за скільки років там взялися за ремонти вулиць, їх освітлення. До речі, лише на останнє у першому півріччі витратили понад 128 тисяч гривень. Та цілком очевидно, що для того, аби ОТГ мали змогу реалізовувати на практиці свої амбітні плани з благоустрою територій, централізованого фінансування, коштів Фонду регіонального розвитку замало. Бюджети вкрай потребують місцевих вливань. А Ганнопіль — це вам не Волочиськ і не Славута, до якої рукою подати. Єдине потужне колись підприємство, знане в Україні і за її межами, — спиртозавод — вже не один рік поспіль простоює пусткою. А свого часу в його штаті було 200-260 працюючих! Більше того. Оскільки спиртовий титан досі перебуває у статусі державного, сподівання на те, що знайдеться інвестор, котрий його реанімує, видаються досить примарними. Через той-таки статус громаді зась і до його території, і до приміщень, а вони б їй, ой, як знадобилися. Нині колектив сільської ради тулиться у кількох кабінетах колишнього маєтку панів Яблонських.
Немає в Ганнопільської ОТГ жодного зиску і від того, що вона перебуває у 30-кілометровій зоні ХАЕС. Коли востаннє бачили від держави хоч копійку належних відшкодувань, на Славутчині, мабуть, і не пригадають.
Цікавлюся в очільниці:
— То хто ж наповнює бюджет, Маргарито Іванівно?
— Підприємств, як таких, у нас дуже мало, і ті суто аграрного спрямування. У числі найбільших, з якими підтримуємо тісні стосунки і які завжди йдуть назустріч, — СГП «Дніпро», Великоскнитська «Перлина Полісся», фермерські господарства «Клепачі», «Киликиїв». З числа інших підприємств є завод «Вектор Плюс», що виробляє борошно і крупи, а також відділення Славутського хлібозаводу. Решта — бюджетні установи та організації. Втім не можна сказати, що ми бідуємо. Маємо вже суттєве перевиконання бюджету. Це стало можливим ще й завдяки тому, що проводимо повну інвентаризацію земель, чітко відслідковуємо надходження з їх оренди (попри те, ще орендна ставка у нас одна з найнижчих в області), ситуацію з невитребуваними паями тощо.
Дуже хотілося б, щоб найближчим часом на території ОТГ з’явилася бодай одна автозаправна станція. Для громади вона була б дуже доречною, однак поки що таких пропозицій не надходить.
Допомагають нам словом та ділом народний депутат України Роман Мацола і депутат обласної ради Олександр Міклош. Зокрема, це стосується облаштувань дитячих майданчиків, тренажерної зали, тенісної кімнати, з ремонтами і таким іншим.
В цілому ж завжди й в усьому намагаємося спрогнозувати як надходження, так і видатки, аби зуміти розпорядитися наявним фінансовим ресурсом ефективно і з максимальною користю, — підсумовує Маргарита Медведюк.
Безумовно, кожна з наших громад воліла б, щоб і в Україні все відбувалося так, як колись у Польщі: держава збудувала дороги, зміцнила інфраструктуру, розробила юридичну базу, а вже потім запропонувала територіально об’єднуватися, щедро наділяючи матеріальними благами. Але навіть традиційна вітчизняна практика робити все з точністю до навпаки нашим громадянам — не перешкода. Принаймні, у Ганнопільській громаді знають напевне: якщо є підтримка людей, то будь-які труднощі і перепони долати — за честь.
Gismeteo 
