У вирі сьогоднішнього непростого політичного  життя, коли тобі обіцяють  золоті гори і щасливе життя, дуже важко зробити вибір під час виборів і не помилитися. Тим паче, коли  йдеться про  посаду міського голови. Адже від того хто прийде, фактично, залежить життєдіяльність цілого міста.
Хмельничани  не помилилися.  Олександр Симчишин  — саме той, хто  достойно і чесно несе  цей хрест відповідальності. Зміни на користь громади почали відбуватися одразу.  Лише за один рік зроблено стільки, що іншому не вистачило б каденції.
Про  робочі будні, про те, як все починалося і завдяки чому вдалося досягти результатів,  розпитуємо у Хмельницького міського голови Олександра СИМЧИШИНА.             

— Олександре Сергійовичу,  як вам хмельницька «шапка Мономаха»?  
— І справді, посада міського голови доволі складна і відповідальна. Йдучи на вибори, я це чітко усвідомлював, бо я  був депутатом міської ради. Але то зовсім інші речі і зовсім інший досвід.
— А  школа господарника, яку  пройшли, працюючи на посаді першого заступника керівника облдержадміністрації, стала у пригоді?
— Звичайно, вона наближена до нинішньої роботи.  Однак там ти стоїш над процесом, а тут «варишся» у процесі,  і  всі проблеми: від  доріг, лікарень, шкіл, під’їздів до каналізації  і т. д. — це  твої проблеми, які  треба вирішувати.  
 — Ви задали дуже високий темп. Впораєтесь?
—  Темп дійсно напружений. Кожний  робочий день для мене триває  не вісім, а щонайменше — дванадцять годин.  Інакше бути не може.  Якщо  пройдемо у такому темпі всю каденцію, результати будуть вагомі. Я не маю права розчарувати людей, які повірили у мене. Для мене особисто це було б найбільшим гріхом і моральним  ударом.
—  Що вдалося зробити, а що ні?
— Усього не перерахувати. Назву лише  позитивні зміни, що відбулися за рік. А почну з того напрямку, який чи не найбільше хвилює усіх мешканців міста – з медицини. На охорону здоров’я  з казни міста спрямовано 98,2 мільйона гривень, що на 18,6 відсотка більше, ніж у 2015 році. Ми вперше почали фінансувати безкоштовне надання допомоги в травматологічних пунктах, триденне лікування хворих у реанімаційних відділеннях, запровадили програму «Ліки на тумбочку» (300-400 гривень на одного хворого), безкоштовні  плівки для рентгену у поліклініках, безкоштовне обстеження на апараті МРТ.
 Інфекційній лікарні  та обласному шпиталю на обладнання і ремонт виділено 2,9 мільйона гривень. Також 21 мільйон гривень витрачено на придбання різної апаратури для медичних закладів міста.
  На 1,2 мільйона збільшено видатки на харчування хворих.  Проведено ремонти та капітальні ремонти харчоблоків міської та міської дитячої лікарень.
 Особлива увага — освіті. Вперше відкрито навчальний заклад у Ружичній,  а у трьох мікрорайонах розпочато  будівництво дошкільних навчальних закладів.
Спрямовано по 100 гривень на учня у фонди шкіл. 26,7 мільйона гривень виділено на покращення матеріальної бази освітніх закладів. На 50 відсотків більше, ніж у 2015 році, виділено коштів на кап-
ремонти. Збудовано пришкільний спортмайданчик з штучним покриттям у НВО №28. Подібні майданчики  облаштовуються ще у двох школах.
 Ми зберегли безкоштовне харчування для дошкільнят та учнів пільгових категорій, дітей учасників АТО та дітей переселенців.
 Утеплено 5 шкіл.  Виплачуємо  матеріальну допомогу на оздоровлення педагогам.  Журналісти кажуть, що освіта є для мене пріоритетною галуззю. Це означає, що ми все правильно робимо. Заради дітей  живемо і працюємо. Це майбутнє України.
Нині вулицями Хмельницького курсує три  нових тролейбуси, ще сім  нещодавно закупили. Започатковано роботу нічних тролейбусів.
За програмою «Теплий дім» утеплено фасади семи багатоквартирних будинків та замінено вікна  у п’яти будинках. Ми прийняли програму термомодернізації житлового фонду. В усіх будинках встановили лічильники тепла.
На проекти енергозбереження місто отримало грант — 200  тисяч євро.  І вже прийнято програму енергоефективної модернізації освітлення.
На галузь міського господарства спрямовано 427,5 мільйона гривень, що в 1,3 раза більше, ніж у 2015 році. Завдяки реконструкціям та ремонтам котелень, будівництву та реконструкції теплових мереж для мешканців Хмельницького встановлено найнижчі тарифи на теплопостачання та квартплату.
Облаштовуємо двори на зразок європейських, будуємо, ремонтуємо та асфальтуємо дороги.  
Чимало новацій запроваджено у сфері соцзахисту. Зокрема, розпочато перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями – «соціальне таксі». Закупили ортопедичні велосипеди для реабілітації дітей-інвалідів.Виплачуємо матеріальну допомогу воїнам АТО, родинам  загиблих на сході, сім’ям героїв Небесної Сотні, чорнобильцям, незахищеним верствам населення. Розпочато будівництво багатоповерхівки для воїнів АТО. Їх звільнено від комунальних платежів. Для інвалідів працюють центри реабілітації.
— До вас постійно  йдуть люди, пишуть вам, радять, скаржаться…  
— Зважаючи на відкритість, яку ми задекларували і сповідуємо, до нас почали йти як до останньої інстанції, нерідко з тим, чим не має  займатися міська влада і куди не повинна втручатися. Загалом  маємо понад 30  тисяч звернень громадян.
 Я  особисто —  очі в очі — прийняв вже  4,5  тисячі хмельничан.  Легко сказати прийняв, бо  кожного відвіду-
вача треба вислухати і в ме-жах закону вирішити його проблему. Щоправда, не завжди на користь заявника — адже я не маг із чарівною паличкою і далеко не все від мене залежить.  А допомогти хочеться всім…
  —  Команда не підводить?
 —  Не підводить. Навпаки. Але я досі її формую. З частиною старої «гвардії» довелося попрощатися, а з тими, хто залишився, вчилися працювати разом.  У раді маємо свободівську більшість. І це добре, бо ми не сваримося і тягнемо «воза» лише вперед.  Від  того виграє спільна справа.
—  Розкажіть більше про себе…
—  Нічого особливого у моїй біографії нема. Народився у Старосинявському районі в інтелігентній родині. Батько  – інженер, мати — вчителька. Школу закінчив із золотою медаллю. Вступив до Кам’янець-Подільського університету на історичний факультет, який закінчив із відзнакою. У 20 років захистив дисертацію про діяльність політичних партійних організацій  на початку ХХ століття на Правобережній Україні. Із 2009 року – у  «Свободі». Був депутатом міської ради, викладав історію в університеті «Україна», працював першим заступником голови облдержадміністрації.  
— Ви задоволені собою?  
— Коли йдеш по вулиці, а я ходжу багато пішки, і  з тобою вітаються, тиснуть руку, дякують… —  це найкращий стимул працювати ще більше.  Тому, повертаючись  до першого запитання, скажу, що «шапка Мономаха» дуже тяжка, але водночас приємна, особливо коли вдається багато зробити. Тоді  відчуваєш себе як спортсмен, який успішно добігає до фінішу – йому було надзвичайно важко, він доклав стільки зусиль, він страшенно втомлений, але щасливий.