Тема створення госпітальних округів не лише жваво обговорюється тривалий час у владних колах, але й неабияк бентежить простих людей. Бо, що не кажіть, округ округом, а потреба в первинній, вторинній медицині є найбільшою таки за місцем проживання. Поділитися думками з цього приводу ми попросили Валентину Гладій, головного лікаря Новоушицької центральної районної лікарні, депутата обласної ради від політичної партії Блоку Петра Порошенка.
— Особисто я обома руками за кардинальні реформи в галузі охорони здоров’я. Її сучасний стан абсолютно не задовільняє потреб ні пацієнтів, ні медичних працівників, — каже Валентина Євгенівна. — Нонсенс, але факт: якщо нині суддя отримує 40-50 тисяч зарплатні, то лікар — удесятеро менше. Хіба це справедлива політика? І, зрештою, чи може за таких обставин медичний працівник відчувати себе соціально захищеним, мати змогу підвищувати кваліфікацію тощо?
Знову-таки. Я цілковито підтримую створення госпітальних округів. Вони мають бути, але аж ніяк не на тлі знищення або перетворення на хоспіси районних лікарень. Щодня до нас поступає півтора-два десятки хворих або травмованих громадян. Чи матиме кожен із них змогу дістатися, скажімо, до Кам’янця-Подільського? Зрозуміло, що ні. Тому в кожному райцентрі при місцевому закладі охорони здоров’я обов’язково мають залишатися, як мінімум, дитяче, хірургічне, терапевтичне, інфекційне відділення. За статиститкою від 50 до 70 відсотків пацієнтів лікуються саме у нас.
— Водночас госпітальна реформа зумовить й іншу проблему — кадрову, чи не так?
— Безумовно. По суті, за бортом опиняться десятки провідних фахівців, і ми насправді втратимо золотий фонд. За великим рахунком і тепер у районах, особливо віддалених, і без того потерпаємо через кадровий голод. Молодь украй неохоче повертається в рідні пенати, тим паче, коли не бачить реальних перспектив.
Практика запровадження округів як таких має бути для людей альтернативою, давати їм право вибору де, коли і в який спосіб дбати про своє здоров’я. З досвіду вже добре знаємо, що жодна нав’язана реформа на позитив не працює або ж взагалі поступово відмирає. Тож спочатку треба протоптати стежку, а вже потім прокладати маршрути. Жоден добрий господар ніколи не зруйнує стару оселю, поки не збудує нову.
— Валентино Євгенівно, а який нині стан справ з фінансуванням закладу, який Ви очолюєте?
— Насправді з матеріальним забезпеченням у нас зараз украй сутужно, бо, як і раніше, видатками на утримання розпоряджається районна рада. А в її казні за великим рахунком — вітер гуляє. Наша об’єднана територіальна громада відповідає за центр первинної медико-санітарної допомоги, а сама лікарня не підпадає під зону її впливу. З підвищенням рівня мінімальної заробітної плати фактично на третину зріс і її фонд, а далі скорочувати персонал ми аж ніяк не можемо, бо, до прикладу, старша медсестра, сестра-господиня уже і так працюють на три відділення. Не має, на жаль, Новоушиччина й потужного економічного потенціалу, тому зі спонсорами, благодійниками теж скрута. З огляду на всі ці фактори, цьогоріч не плекаємо особливих сподівань на поновлення матеріально-технічної бази. Хіба якщо Кабмін дозволить використати зекономлені кошти минулорічної субвенції, то, можливо, матимемо змогу придбати бодай дещо з необхідного. Дуже потребуємо нового наркозного апарата в реанімаційне відділення, автоматичних нош, інвалідних візків
тощо.
— Як депутат обласної ради, де і в чому вбачаєте проблеми, які потребують ров’язання в першу чергу?
— Насамперед хочу зауважити, що в комісії з питань охорони здоров’я і соціальної політики, до складу якої я входжу, працюють справжні фахівці й патріоти своєї справи. Серед нас є і практикуючі лікарі, і потужні організатори галузі. Відтак намагаємося вирішувати нагальні питання комплексно і максимально фахово.
Вже не перший рік точаться дискусії довкола спорудження обласної дитячої лікарні. Безперечно, вона вкрай потрібна, але, погодьтеся, 300 мільйонів гривень для бюджету Хмельниччини нині сума непідйомна. Тому, вважаю, доцільніше було б для початку провести ремонт діючого закладу, особливо його реанімаційного відділення, закупити апарати штучної вентиляції легень і таке інше. Бо дітей треба рятувати сьогодні. Вони не зможуть чекати, доки збудують нову лікарню. Я принципова в тому, що паралельно зі стратегічними, варто вирішувати питання буденні.
Ще одна вкрай гостра проблема не лише для нашої області, але й для України в цілому, це — серцево-судинні захворювання. 60-70 відсотків людей помирають саме від них. Як лікар-кардіолог, я дуже цим переймаюся. Відтак архіважливим і на часі є реконструкція обласного кардіоцентру. Сподіваюся, що хоча б цих два основоположних питання нам, депутатам цього скликання, таки вдасться вирішити.
Принагідно щиро вітаю усіх наших краян, чарівних подолянок зі святом весни. Хай вона палахкотить буйним квітом у ваших серцях і душах, а кожен день дарує тільки радість та успіх у добрих справах і починаннях.
— Дякую за розмову.