Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 1089

Заздрите зарплатам президента, прем’єра, нардепів? А ви знаєте, що вони можуть позаздрити зарплатам окремих подільських чиновників? І навіть не обласного рівня. Не районного. А селищного. Не вірите? Депутат обласної ради Віталій ОЛУЙКО оприлюднив доходи за грудень деяких посадовців Білогірщини. Звісно, коли «Подільські вісті» почули ці цифри, то домовились про інтерв’ю з депутатом. Заодно поспілкувалися про хід децентралізації та книгу-посібник «Інструменти розвитку об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації влади», яку підготували та видали фахівці відділення Антимонопольного комітету України, яке він очолює.

— Віталію Миколайовичу, що, розкошують окремі чиновники під час децентралізації? Десятки тисяч зарплатні нараховують собі?
— Ви знаєте, факт, на який ви натякаєте та про який ми зараз поговоримо, — це дискредитація самої ідеї децентралізації та реформи місцевого самоврядування. Причому дискредитують її конкретні посадовці. Ось приклад з моєї рідної Ямпільщини. Приватні підприємці написали у листі, що сплачують в місцевий бюджет більше 300 тисяч гривень податків. І як добросовісні платники вони запитують: чому розбиті дороги? Чому закривається дільнична лікарня? Чому не чиститься сніг, немає водогону, тротуарів? У той самий час апарат Ямпільської селищної ради нарахував собі наприкінці минулого року понад 200 тисяч зарплатні. Я перевірив цифри: голова отримав у грудні 68 тисяч гривень, заступник — 40 тисяч, секретар — 33 тисячі, головний бухгалтер — 28, інші — по 12 тисяч гривень. Уявляєте?! Підприємці й запитують, кому потрібна така реформа? Навіщо платити такій державі податки? Невже ніхто у владі не розуміє, не аналізує, до чого це може призвести?
— Згоден, наразі грабунок громадян через тарифи набув небачених масштабів. А що, цей кричущий факт у Ямполі залишився без уваги владців?
— Ні, зараз правоохоронці та фінансисти вивчають, як спромоглися чиновники нарахувати собі таку зарплатню. Заразом мають намір перевірити й інші територіальні одиниці. Справа в тім, що у верхах крадуть, а наші з них беруть приклад — теж грабують. Дійсно, це патологічна жадібність політичних еліт України. Це державне безсилля, рівнозначне самогубству. Бо без справедливого розподілу оплати праці держава розвалиться. На тлі чиновницький зарплат воїни-захисники України в зоні АТО отримують 7-9 тисяч, а наш пенсіонер-ветеран — 1200 гривень. Запитується, де правда?
— Щось сумніваюсь, що після таких фактів якісь села захочуть об’єднуватися із Ямполем у територіальну громаду.
— У тім то й річ. Підприємці запитують: ми об’єднуємося, щоб наші гроші йшли на зарплатню чиновникам? Але хочу підкреслити, що поодинокі кричущі факти не повинні загальмувати процес децентралізації, не можна зупинити реформу місцевого самоврядування. Це вже ідея, в яку повірили наші люди. І єдина реформа, яка після Революції гідності досягла відчутних успіхів. До того ж вона найголовніша, бо стосується кожного жителя села чи міста. А чому трапляються такі випадки? Це виключно український хаос. Гібридна війна породила гібридні реформи з гібридною мораллю.
— Але ж не скрізь на місцях живуть з гібридною мораллю. Є приклади успішної децентралізації…
— Безумовно. Хмельниччинна входить до найкращих областей за кількістю створених громад. Згадаю Дунаївці, Сатанів, Гуменці. Щось будується-прокладається-ремонтується. На місцях зараз величезний фінансовий ресурс — понад мільярд гривень. Держава вчить новостворених голів та апарат територіальних громад, проходять тренінги та семінари. Книга «Інструменти розвитку територіальних громад…», яку підготували фахівці Хмельницького відділення Антимонопольного комітету, — це наш внесок в розвиток економіки ОТГ. Ми будемо допомагати їм розвивати здорову конкуренцію, здійснюючи її адвокатування; ліквідовувати бар’єри, що заважають вступу на ринок нових суб’єктів господарювання та створенню нових робочих місць. Економіка тергромад повинна розвиватися, адміністративні послуги повинні бути якісними — саме про це в нашій книзі. На сьогодні щойно створені ОТГ, лише розпочавши свою діяльність, вже відчули перші виклики. Необхідно налагодити управління наявними ресурсами, залучити інвестиції та забезпечити здорову конкуренцію у громаді.
— Віталію Миколайовичу, ви справді вважаєте, що за нинішнього керівництва областю та державою можливий розвиток економіки громад?
— Стан області характеризується трансформацією в аграрно-сировинну економіку із низькою конкурентноспроможністю товарів. Добування та розподіл надр здійснюються на «договірняках», а не на конкурентних засадах. З боку нашого антимонопольного органу ми хочемо додати економічного оптимізму бізнесу, спільно долати перешкоди у веденні господарчої діяльності. Занадто мало в Україні якісних ефективних реформ, не відбувається перелом в раціональному використанні бюджетних коштів, продовжується корумпований протекціонізм посадових осіб. У нашій області ще є безліч можливостей, які не реалізовані.
— І хто ж робитиме ці «переломи»? Ті, хто по 68 тисяч зарплатні собі нараховує?
— Погоджуся: найбільшою проблемою реформ є кадри. Як практик місцевого самоврядування та депутат підтверджую, що ролі особистості в історії ніхто не заперечив. І щоб досягти успіху й якості управління в умовах реформ, потрібні лідери. Професіоналізм не можна замінити особистою відданістю чи квотним принципом. Сьогодні кадрові рішення — це не система відбору, а система випадковостей. З іншого боку, лідери не проявляються, бо з’явилася апатія в нашого суспільства через психологічну втому та постійні стреси. Велика рідкість зустріти тих людей, в яких є енергія об’єднання, створення єдиної команди, що діятиме як єдиний кулак. При цьому консолідовувати більшість в місцевих радах можна при аполітичності представницьких органів влади. Як говорив колишній мер Славутича Володимир Вдовиченко: «Для нас найкраща політика — каналізація».
— Якби ж то каналізація. Для нас залишається актуальною приказка: де два козаки, там три гетьмани.
— Національний характер українця має зазнавати поступової модернізації. Нічого не зміниться, якщо ми не змінимося самі, продовжуватимемо чубитися. Жителі громади мають усвідомити, що від кожного з нас залежить її успіх, успіхи реформи. Треба культивувати розумних, інтелектуальних представників власного народу та спрямовувати їх на роботу до влади. Бо мужність є, а мудрість треба наростити.