Хмельниччина — одна з найкращих областей за кількістю створених громад — їх налічується майже три десятки. Як тільки в державі оголосили курс на децентралізацію, багато мешканців краю вирішили взяти справу в свої руки та створили об’єднані територіальні громади (ОТГ). Справді, це ж неабиякий фінансовий ресурс, певна незалежність у розв’язанні побутових проблем краян. Але не в усіх районах цей процес, як то кажуть, пішов. У кількох із них, не створено жодної (!) ОТГ. Тим часом люди на місцях, виконуючи, до речі, законодавство, прагнуть об’єднуватися. Що роблять селяни на шляху до створення громади, розповіла голова Білогородської, що на Ізяславщині, сільської ради Оксана ТАРАСЮК.

— Оксано Анатоліївно, на Ізяславщині не створено жодної ОТГ. Що, люди не прагнуть об’єднуватися? Якщо так, то чому?
— Розчарування у реформах, особливо сільських жителів, ось що заважає. Це і розпаювання колгоспів, а в сьогоденні — медична реформа, через яку в минулорічному жовтні закрилося терапевтичне відділення у селі Білогородка. Торік я вивчала переваги і недоліки децентралізації, їздила в сусідні громади, спілкувалася з людьми. Так у всіх однакові побоювання — що буде потім? Та й приєднання за перспективним планом до Ізяслава, залишає більше питань, аніж відповідей. Особливо, якщо в нашій громаді ходить до школи 170 дітей, в садочок — 45 дітей. Створена своя місцева пожежна команда, є амбулаторія сімейної медицини, пункт невідкладної допомоги. На цей рік місцевий бюджет громади майже два мільйони, з яких субвенція державного бюджету становить лише двадцять відсотків, і цей показник значно кращий, ніж, до прикладу, в місті Ізяславі.
А ви знаєте, що тільки Білогородська сільська рада після податкової реформи втрачає більше мільйона гривень?! У нас забрали надходження податку на доходи фізичних осіб, утриманого з плати за паї селян, із заробітної плати працівників, взамін ввели податок на нерухомість. Це якщо сільська громада хоче мати кошти на утримання соціальної сфери, то має встановити ставки податку на хліви і вбиральні селян. Тому моя думка така, що перед тим, як складати перспективні плани, потрібно виходити з комфортних кабінетів. Не там має проходити їх затвердження, а потрібно їхати в громади. Але кому потрібні незручні питання сільського жителя?
— Тобто господарюєте самотужки. Й що зробили останнім часом?
— Сільська рада прийняла «Програму соціального захисту населення», за якою створений комунальний заклад соціального захисту «Відродження». В закладі за рахунок місцевого бюджету можуть безкоштовно перебувати незахищені категорії жителів сільської ради, сіл Білогородки та Рокитного: одинокі пристарілі, матері з дітьми, які потрапили в скрутні сімейні обставини, інваліди війни, учасники бойових дій. На жаль, коштів не вистачає, тому перебування в закладі безкоштовне, не більше тридцяти днів на рік на одного. Для інших категорій платне. Якщо це житель нашої громади, вартість становить п’ятнадцять гривень за добу. Також надаємо послуги і жителям інших громад: для них вартість складає 35 гривень. Це при тому, що є чотириразове харчування. На мою думку, село може жити та розвиватися, причому спираючись лише на власні ресурси. Крім того, ви, мабуть, знаєте, що в нас запрацювало комунальне підприємство «Білогородка». Не таке, як у більшості сіл, де є лише директор та бухгалтер, а справжнє. Підприємство має найманих працівників, які займаються благоустроєм території; відкрили перукарню та швейний цех. Нині цех має замовлення на пошиття зимових курток. А взагалі виготовляє й халати, спецівки. Підприємство на повному самофінансуванні, а це — робочі місця для людей, податки до бюджету.
Вивчаємо питання розвитку сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу. Головне, об’єднати виробників продукції, які могли б відстоювати через кооператив свої інтереси: ціни на продукцію, яку виробляють, займатися переробкою продукції в селі, мати свій ринок збуту.
— Так, створення робочих місць на селі лише силами сільради — чудовий приклад для наслідування.
— Білогородчани мають гіркий досвід, коли не змогли об’єднатися і взяти на себе відповідальність під час реформування колгоспу, після чого землі перейшли в оренду до землекористувача з Білогірського району. Занепали ферми, господарські двори, польові стани. Тому мусимо нині справами доводити, що ми спроможні щось робити.
— І що ще робите?
— В Білогородці була дільнична лікарня, побудована за кошти колгоспу, які держава повернула у 2002 році вже знецінені, майже копійки. Поступово дільничну лікарню закрили, залишили терапевтичне відділення на десять ліжко-місць та амбулаторію сімейної медицини з вісьмома ліжками денного стаціонару. Нині залишилася тільки амбулаторія, яка має безліч проблем, хоча вірилося, що після закриття терапевтичного відділення вивільнені кошти направлять на закупівлю обладнання. Але не так сталося як гадалося. Тому сільська рада і узяла приміщення лікарні на     свій баланс з 1 січня поточного року. На сьогодні вдалося розв’язати проблему з водопостачанням за сприяння народного депутата Андрія Шиньковича: направлені кошти з державного бюджету регіонального розвитку — 59 тисяч гривень на закупівлю гідроакумулятора. Виготовлена документація на капітальний ремонт системи опалення, вирішуємо питання з котельнею. На зиму плануємо прийняти жити в лікарню близько півсотні літніх людей, яким важко та дорого опалювати власну хату.
— Ремонтуєте лікарню, а я ще бачу, що й поруч із сільрадою якийсь ремонт відбувається.
— Це наочний доказ, що громада може все. А ремонт, який ви спостерігаєте, це дашок біля Будинку культури — він вже геть розвалився. Коли ми запитали в бригади майстрів, скільки коштуватиме збити аварійні конструкції, ті сказали, що п’ятнадцять тисяч. Скликали схід села та вирішили, що не треба нам послуг таких робітників. Працівники комунального підприємства, робітники нашого фермерського господарства, просто небайдужі чоловіки — мешканці села — прийшли та за півдня збили цей дашок. Тепер ремонтуємо, аби до Дня незалежності Будинок культури мав належний вигляд.
— Я ще чув, що у вас відбулися певні зміни в «релігійній площині». Чому питаю, бо кілька років тому був у Білогородці на сільському святі та запам’ятав: коли український священик почав читати молитву за героями АТО, а всі люди встали, то «московський піп» демонстративно всівся на стілець. Пам’ятаю, принаймні, своє обурення такою негідною поведінкою представника Московського патріархату.
— Із жовтня 2016 року зареєстрована і діє релігійна громада «Покрова» Української православної церкви Київського патріархату, тому в нас у селі два церковних приходи. Люди мають можливість молитися в тій церкві, яка їм до душі. Й взагалі ми прагнемо робити все, щоб було зручно жити мешканцям.