Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 967

Маю вже 84 роки. Працював у двох сільських школах. Отож трудилися разом із молодшими учнями і на пришкільних ділянках, а зі старшокласниками учнівської виробничої бригади вирощували картоплю, цукрові та кормові буряки.

Хочу звернутися до українських селян словами Л. Толстого: «Земля — спільна наша мати, вона оберігає нас, дає нам притулок, радує нас. З хвилини народження і аж поки ми не заспокоїмося вічним сном на її материнських грудях, вона постійно своїми ніжними обіймами леліє нас».
І ось, не дивлячись на це, люди говорять про її продаж, і дійсно, в наш продажний вік — вона виставляється на ринок для оцінки і так званого продажу. А продаж землі, створеної Небесним Творцем, є дикою безглуздістю. І так кортить сказати нашим депутатам-державотворцям — закінчуйте торгувати, бо ж не буде чим решти давати. А особливо треба перестати позичати, бо ж не депутати будуть борги віддавати. А МВФ від України вимагає багато, зокрема, узаконити ринок сільськогосподарських земель для товарного виробництва. Нібито на українських чорноземах селяни не вирощували зернові, не випасали на луках худобу…
От в одному номері «Газети по-українськи» нардеп Аркадій Корнацький розпочав дискусію про земельну реформу в Україні. Він є автором законопроекту «Про обіг землі сільськогосподарського призначення». Отож п. Корнацький висловлює свої міркування та й пропонує обговорювати, до яких наслідків призведе скасування мораторію на обіг сільгоспземель. Він, до прикладу, радить та й застерігає нас, українців, а в першу чергу селян-хліборобів, не помилитися, не дозволяти продаж українських земель.
Ще з 1991 року наші чорноземи стали об’єктами земельних реформ. За неї і Кравчука, і Кучму, а також їхнє оточення потрібно притягнути до кримінальної відповідальності. Нехай би відповіли за велике зло, заподіяне народові і державі загалом. Проте, на жаль, цього ніхто не зробив, та й не зробить. Не дарма ж кажуть, ворон ворону ока не виклює.
Ще Президент УНР Михайло Грушевський говорив: «Власність на землю і торгівля нею — явище ненормальне і навіть аморальне. Його можна лише порівняти з правом власності на людину — раба».
В Конституції України в статті 13 зазначено, що «Земля, її надра… води та інші природні ресурси є об’єктом права власності українського народу».
Хочу завершити словами М. Грушевського нібито про наше сьогодення: «Після проголошення самостійності Української Республіки ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету, бо тепер є боротьба двох держав — України та Великоросії. Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна».