Якщо човном пропливти з Деражні за кілометрів 40 проти течії річки Вовк, то побачите по лівий бік село Карпівці, а по правий — Ружичанку. Та, на жаль, річка мого дитинства вже не та. Місцями Вовк так обмілів, що нагадує стічну канаву, а все через осушення берегів з метою використання родючої берегової землі і для будівництва в колишній охоронній зоні річки, і для приватних ставків. Ще ні один високопосадовий чиновник не пішов з посади, не прихопивши для себе те, що йому не належало. Для цього і було придумано меліорацію, незважаючи на те, що вода зникає не тільки з природних водойм, а й з криниць. Але це окрема тема.
Я ж хочу розповісти про свої враження від поїздки в рідні села Карпівці і Ружичанку.
Село Карпівці було бригадним. Пам’ятаю занедбані сільські дороги, по яких в негоду неможливо було проїхати легковиком, засмічені вулиці, відсутнє вуличне освітлення. Будинки виставлялися на продаж, але мало хто їх купував.

Минуло два роки, як було створено об’єднану територіальну громаду (ОТГ), до якої увійшло сім сіл. Керівником ОТГ обрали Василя Володимировича Дячка.
При зустрічі він запропонував проїхатися Карпівцями. Здивуванню моєму не було меж, коли побачив, що головна дорога повністю заасфальтована. А були ж тут суцільні ями і баюри. Друга асфальтована дорога побудована до кладовища. Інші ґрунтові дороги, колись із глибокими коліями від тракторів і автомобілів, «відпрасовані» грейдером, вкриті шаром дрібного щебеню і майже не відрізняються від асфальтних. Проте Василь Володимирович залишився не задоволений побаченим: мовляв, недостатньо щебеню поклали. І тут же дав команду виправити недоліки.
 Коли ж приїхали на сільське кладовище, я побачив, як його опорядили. Вирізали, викорчували дерева з кущами, рів навколо цвинтаря, зрівняли із землею і замість нього вже стояла змонтована частина паркану з бетонних секцій.
— Це ви робите тільки в Карпівцях? — запитав я.
— Ми почали цю роботу в Карпівцях в останню чергу, — відповів Василь Володимирович. — В інших селах на кладовищах уже порядок.
У Ружичанці побачив, як вздовж вулиці йде прибирання і роботи з будівництва тротуару. На кожній вулиці сіл ОТГ встановлюють нові електричні опори з ліхтарями для освітлення. Ні на хвилиночку Василь Володимирович не був без діла. В інших селах також ремонтують дороги, або вони вже відремонтовані, і заслуга в цьому тутешніх старост сіл. І ось я на прийомі у старости сіл Ружичанка і Карпівці Юлії Юхимівни Бурмій. З початку створення ОТГ у Ружичанці і Карпівцях розпочали будівництво водогону, незважаючи на те, що в жителів немає проблем з водою. «Який цивілізований населений пункт без водогону?» — зауважила Юля.
А втім у Ружичанці добудований дитячий садочок «Сонечко». Проведений капітальний ремонт амбулаторії і відкритий стоматологічний кабінет.
 — У нас вже протягом двох останніх років, — продовжує Юля, — батьки не збирають гроші на ремонт школи і дитсадка. За рахунок об’єднання школа і дитячий садочок забезпечені харчуванням на найвищому рівні і всім необхідним, а також проводиться оздоровлення учнів і організація їхнього відпочинку: 5-6 класи — екскурсії, 7 клас — на три дні в Яремче, 8-11 — класи — путівки на море у табір «Лазурне».
У селі проводять розважальні заходи для дітей і молоді, атракціони, різні ігри. На сільському стадіоні створені умови для бажаючих займатися спортом, проводяться районні змагання тощо.
Надається матеріальна допомога в сумі до 15000 грн. онко- і туберкульозним хворим на операції. В об’єднанні є дві комунальні служби. Я звернув увагу на відсутність будь-якого сміття, такого характерного для сільських вулиць. Юлія Юхимівна пояснила, що комунальники згідно з графіком від садиб громадян вивозять сміття на сміттєзвалище. За цю роботу жителі не сплачують...
Своєю величчю вразив мене Божий храм у центрі села Ружичанка. Віддати шану Всевишньому приїжджають сюди з навколишніх сіл і навіть з Хмельницького. Батюшка є активним учасником та наставником усіх громадських зібрань та заходів...
А ось як про діяльність громади говорять люди:
Антоніна Спіркіна, жителька села Ружичанки: — Не можу нарадуватися змінам, які відбулися у селі. Раніше хотіла продати хату, бо набридло бачити безлад. Часто бувала у Польщі і дивувалася: як поляки навчилися так заможно жити? Тепер хату не продам нізащо. Ще раз поїду в Польщу, буду розповідати полякам і українцям-заробітчанам про своє сучасне село, про наших сільських керівників, нашу Юлію Юхимівну, яка турбується про людей, вчасно і добросовісно розв’язує їхні проблеми. Тепер не потрібно їхати в район.
Я переговорив з декількома людьми і почув подібне. Уперше за своє життя упевнився, що люди задоволені місцевою владою, представниками якої, зокрема, є голова ОТГ Василь Володимирович Дячок і староста сіл Ружичанка і Карпівці Юлія Юхимівна Бурмій.
Чому ж ми тупцюємо на місці?
Доречно згадати, що після розпаду Союзу Україна і Польща були на одному рівні економічного розвитку, а сьогодні простий поляк живе значно краще, ніж українець. А український високопоса-
довець почувається значно краще, ніж його польський колега. Ось такі реалії. У Польщі вчасно провели реформи, яких у нас все ще бояться. А об’єднання громад — головна з них.
З цього приводу на одній із зустрічей голова ОДА Олександр Корнійчук сказав: «Я не ідеалізую процес об’єднання громад, але як голова облдержадміністрації надзвичайно зацікавлений у їхній успішності, адже сьогодні ми створюємо потужні економічні умови для їх розвитку. В нас, українців, своє-
рідний менталітет — ми постійно шукаємо когось, хто прийде й зробить життя кращим у нашому селі, містечку, області. Нещодавно був на виїзному прийомі, приходять люди і питають: «Чому ви закриваєте у нашому селі школу?» У свою чергу запитую, чому вони не створили ОТГ, тоді б наді-
йшла субвенція на освіту (державні кошти), і вони самі б вирішували, чи потрібна їм у селі школа. Люди зніяковіли, бо вони звикли, що хтось в області чи Києві за них все вирішує, щось дозволяє, щось забороняє».
Від себе хочу додати, що ОТГ мають право формувати свій бюджет на правах міст обласного значення! Громадяни отримують у своє розпорядження 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб, пряму грошову допомогу на освіту, медицину, культуру і спорт. Важливо усвідомити, що доходи бюджетів громад після об’єднання зросли у декілька разів. Наприклад, бюджет великої Волочиської ОТГ, до якої увійшли аж 40 населених пунктів, їм передаються адміністративні повноваження. Не потрібно буде оббивати кабінети чиновників, приміром у тій же Деражні: їх на місці вирішить староста села. Чому ж наш район у справі створення ОТГ тупцює на місці?
На мою думку, мабуть, є впливові особи, які не зацікавлені у змінах та передачі влади на місця. Не меншу роль у цьому відіграє збайдужілість значної частини населення. Якщо провести аналогію, то це виглядає так: «Людям пропонують із пекла перейти у рай, а у відповідь чують: «Нам і тут непогано. Звикли, тільки трішки знизьте температуру смоли у казанах, а там як Бог дасть».
 На жаль, і деякі сільські голови далекі від розуміння, що добровільність у справі створення об’єднаних громад рано чи пізно закінчиться, і Верховна Рада прийме новий адміністративно-територіальний устрій з чітко визначеними нею територіями громад. І це вже відбуватиметься без участі самих громадян. А сільським головам нічого боятися, що втратять владу і посаду: як показує практика, після об’єднання вони стануть старостами сіл, але вже з більшою зарплатнею. Ну що ж, якщо деяким людям не хочеться перемін, то ми так і будемо топтатися на місці, сповзаючи далі у прірву.
Я звертаюся до людей з активною життєвою позицією, а не до влади: від вас залежить доля сіл і в цілому району. Беріть справу проведення реформ у свої руки! Борітеся і поборете!