Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 1160

Якби існував окремий рейтинг, за яким визначалися б несподіванки, то минулого тижня в ньому безперечно перемогло б прийняття нардепами «Проекту виборчого кодексу України». Про те, що такий законопроект існує і вже давно лежить під парламентським сукном, мабуть, давно забули навіть його автори, а не те, що звичайні українці. І тут раптом після кількох років ігнорування з ініціативи спікера парламенту Андрія Парубія він не тільки побачив білий світ, але за нього в першому читанні проголосували 226 депутатів. Звичайно, можна вважати, що ця мінімальна кількість голосів не дає ніяких гарантій, що парламентарі спроможуться прийняти його так же оперативно і в другому читанні. Та факт залишається фактом – команда на початок підготовки до виборів за новим законом уже надійшла.

Цей виборчий кодекс містить, якщо так можна висловитися, революційні для України норми. І полягають вони у тому, що текст законопроекту не «здертий» з російського аналога, як це зазвичай відбувалося раніше, а містить європейські ідеологію і норми виборів.
Отож до головних новацій, яких ніколи раніше не використовували на виборах в Україні, слід віднести такий принцип виборчої системи, за яким у майбутньому депутати Верховної Ради обиратимуться за регіональними партійними відкритими списками, для чого Україну поділять на 27 виборчих регіонів. І в кожному з них партії, які братимуть участь у виборах, формуватимуть списки своїх кандидатів. А це означає, що наша держава може відмовитися від мажоритарних округів і головний рушій мажоритарників – «гречка» — перестане впливати на результати виборів. Таким чином нарешті мозок виборців може взяти гору над шлунком, а партіям та політикам доведеться постійно і наполегливо працювати з електоратом, аби переконати виборців, у чому полягає їхній інтерес і вигода у голосуванні за партію і їх особисто.
Звичайно, знаючи традиції наших політиків і рівень їхньої моралі та законослухняності, не доводиться сподіватися, що «чорні технології» на виборах використовуватися не будуть. Можна стверджувати і те, що й «гречка» не одразу стане просто харчовим продуктом, а не частиною передвиборної технології. Однак тепер будь-якому грошовому мішкові не вдасться на свій вибір завезти на виборчий округ кілька вантажівок шелестких купюр і за місяць-два стати недоторканним нардепом, максимально наближеним до фінансових потоків і прийняття потрібних йому рішень.
Та судячи з того, як останнім часом активізувалися на Хмельниччині провідні парламентські гравці, як нагадують про своє існування і світяться на різноманітних масових акціях, як регулярно появляються у засобах масової інформації, підготовка до виборів за новими правилами вже розпочалася. А це може свідчити про те, що навіть після внесення всіх можливих поправок у текст виборчого закону, ідеологія його не зміниться, а «мажоритарка» таки кане в Лету.
Чого не скажеш про градус напруженості у польсько-українських відносинах. Він минулого тижня, здається, сягнув нового історичного максимуму за весь час незалежності України. Бо жодного разу польські державці так нахабно не вимагали визнавати тільки їхній погляд і трактування історичних подій, а заодно і звільнення українських урядовців, котрі, на їхню думку, відзначаються антипольськими настроями. А міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявив, що Польща розпочинає процедури, «які не дозволять людям з вкрай антипольськими позиціями відвідувати Польщу». І схоже, що у Варшаві не звернули уваги на відповідь Міністерства закордонних справ України, у якій наголошується, що в Україні немає антипольських настроїв, бо віце-міністр закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький у коментарі Польському агентству (ПАП), договорився до того, що Україна ще не розплатилася «…за катинський злочин».
Якщо така заява розрахована на марсіанських двієчників, бо навіть двієчники земні знають, що у Катині на Смоленщині 1940 року енкаведисти за наказом Сталіна стратили тисячі полонених польських офіцерів, серед яких було й чимало українців, котрі служили у Війську Польському, то це ще півбіди. Якщо ж це свідоме пересмикування фактів з метою «вимазування» сучасної України кров’ю катинських жертв, то тут уже попахує гебельсівщиною. А в польській столиці на марші націоналістів з’явився баннер з написом: «Пам’ятаємо про Львів та Вільнюс». Ну, якщо зі Львовом зрозуміло, бо ж його не тільки урядовці, але й пересічні поляки досі вважають польським містом, то претензії на Вільнюс виглядають не інакше, як фантомні болі польських імперських замашок.
А ті замашки у 1930-ті роки минулого століття дійшли до того, що Польща вимагала від Ліги націй передачі їй дев’яти відсотків колишніх німецьких колоній, претендуючи на Того і Камерун. Як не дивно, але французи підтримали ці вимоги, хоча англійська делегація була категорично проти. А ще тодішнє польське керівництво мало намір переселити польських євреїв на… Мадагаскар, облаштувавши там «польський Ізраїль».
І це зовсім не видумки, бо до острова за підтримки французького міністра заморських територій Моріса Моте навіть виїздила у 1937 році спеціальна комісія у складі директора єврейського еміграційного товариства у Варшаві Леона Альтера, агронома з Тель-Авіва Соломона Дика та майора Мечислава Лепецького. Комісія визнала придатною для польсько-єврейської колонізації північну частину острова. Думки місцевих жителів щодо такого переселення на їхню землю, звичайно ж, ніхто не запитував. Як, напевно, ніхто не поцікавився б і думкою польських євреїв щодо їхнього переселення. Принаймні згоди українців на виселення зі східних земель польська влада не запитувала. Саме ж переселення євреїв мало відбуватися в 1940-41 роках.
Не запитували поляки і думки українського населення на Волині, коли в лютому 1939 року Міністерство внутрішніх справ Польщі затверджувало «Політичну програму державної політики Польщі на Волині». А вона для забезпечення у Волинському воєводстві польських державних інтересів передбачала посилення військового і цивільного осадництва, введення обов’язкового використання у державних установах лише польської мови, заміну кирилиці на латинський алфавіт, запровадження польської мови в православних церквах і ліквідація окремих українських шкіл.  У ході ж так званої «ревіндикації», на думку польського релігієзнавця В. Мислека, «місіонерами» з КОП (Корпус охорони прикордоння) неодноразово «порушувався закон, здійснювалася наруга над людьми, застосовувалися по суті середньовічні нелюдські засоби й методи». Очевидно, що навіть згадка про ці події розцінюється у нинішній Польщі не інакше, як «антипольські настрої»!
А в яких настроях будуть звинувачувати журналістів, котрі «роздмухали» черговий офшорний скандал на різних островах світового океану їхні фігуранти, важко передбачити. Однак серед сотень бізнесменів і світових політиків у ньому «засвітилися» і громадяни України, які так чи інакше причетні до нинішньої чи колишньої влади. З цього факту можна зробити лише один висновок: серед можновладців справді законослухняних одиниці. На всіх же інших просто ще не знайдений компромат. Однак у нас ніхто з діючих осіб і попередніх офшорних скандалів досі не поплатився не лише свободою, а й навіть своїм високим становищем. А в офшорах вони, напевно, зберігають зовсім не гречку до виборів чи на свій чорний день…