Він дуже любив пісню про журавлів. Тож, певно, під неї й відлітав з пташиним ключем у вирій, коли куля ворожого снайпера влучила у скроню.
...У день архістратига Михайла батькам підполковника Євгена Пікуса вручили державні нагороди сина. Відбулося це в академії Держприкордонслужби України.
Розповідь про життя, про незабутній подвиг, що назавжди золотими літерами вкарбувався в історію України, присутні на церемонії нагородження слухали стоячи і не стримуючи сліз. В пам’ять про полеглого вдячні прикордонники змонтували фільм. Тяжкий, пекучий і водночас світлий, сповнений гордістю за героя.
Брати-близнюки Євген та Михайло Пікуси з дитинства мріяли стати військовими, розповідає голос за кадром. Прикладом слугував батько Михайло Григорович, полковник запасу. Вступили до прикордонної академії, склали присягу на вірність Україні, закінчивши навчання, отримали офіцерські звання й роз’їхалися служити на різні ділянки кордону.
Коли страшна біда ввірвалася в Україну, в числі перших стали на захист її кордонів.«Я телефонував до Жені, — розповідає на відео-ролику (сам приїхати не зміг, бо ж перебуває на кордоні) брат-близнюк Михайло. — Він зізнався, що перебуває у Красній Талівці, на Луганщині. «Я приїду до тебе», — запропонував йому. «Не смій, — заперечив брат, — хай хоч хтось один із нас залишиться живий». Я просив його, по можливості, не висуватися, бо знав його характер...»
«Євгена називали правильним, — каже генерал-полковник держприкордонслужби України Борис Олексієнко. — Бо він і був — завжди правильним. Справжній військовий. Мужність передалася йому генетично: геройськи воювали під час Великої Вітчизняної обидва дідусі, за що відзначені численними нагородами, в тому числі й орденами Червоного Прапора. Батько дуже допомагав нам у своренні академії...»
Євген Михайлович завжди жертвував своїм життям заради побратимів. Виніс з поля бою пораненого солдата. Завдячує своїм порятунком Євгену й тодішній командир луганського загону полковник Дейнека: службова машина підірвалася на фугасі, двоє офіцерів були важкопоранені. Горохом посипались міни... Євген Михайлович виніс обох офіцерів з вогню...
Неодноразово завдяки його вмілому керівництву прикордонники успішно відбивали атаки ворога. Бійці завжди рівнялися на свого мужнього командира.
...Наказ про нагородження Євгена Пікуса медаллю «За військову службу Україні» Президент підписав 21 серпня, а за чотири дні героя не стало.
24 серпня Красну Талівку атакувала російська розві-дувально-диверсійна група. Прикордонники під керівництвом підполковника відбили атаку. А фатального 25 серпня наш наряд там знову виявив значну групу російських диверсантів-терористів, які намагалися нелегально перетнути кордон. Бійці відкрили вогонь по терористах. Ті відповіли обстрілом із стрілецької зброї, потім із гранатометів. На підмогу нашим направили підкріплення, бійців очолив Євген Михайлович. Прикордонники спричинили влучним вогнем великі втрати нападникам. Тож ті викликали бронетранспортери, бойові машини піхоти та вертольоти МІ-24... З Росії стріляли по прикордонниках з кулеметів, гранатометів, ракетами... За словами учасників бою, Євген Михайлович виводив з-під перехресного обстрілу своїх підлеглих і врятував чотири службові автомобілі з екіпажами. ...Куля влучила 35-річному Євгену Пікусу в скроню під каску, ще дві, певно, бронебійні, у бронежилет. «Своїм тілом Євген Михайлович закрив мене від куль і осколків», — розповідає учасник того бою Ігор Горда. У тім бою загинули чотири прикордонники, трьох поранено, однак прорив через кордон не відбувся.
...За час так званої антитерористичної операції, зазначив генерал-полковник Олексієнко, поранено 351 прикордонника, 62 загинули. Хто б міг подумати, уявити, що хоронитимемо цвіт нації...
...Медаль вручили почорнілій від горя неньці, Ганні Феодосіївні. Орден «За мужність» III ступеня, наказ про посмертне присвоння котрого був виданий 8 вересня, — батькові. Подарували Михайлу Григоровичу й букет троянд, бо ж збіглися у часі день його народження, день ангела й день нагородження сина. Як шкода найріднішим, що посмертно. Була на церемонії вручення й сестра героя Ольга Михайлівна.
«Немає більшої любові, як хто покладе життя своя за другів своя, — процитував біблейські істини священник Олександр Дацюк. — Тож де немає слів, там не варто їх і шукати», — підсумував він.
«Одну з передових навчальних застав назвемо іменем героя», — запевнив Борис Олексієнко.
Gismeteo 
