Жодного вцілілого будинку, навіть ті, що ще два тижні тому були напівзруйновані, уже знищені; повалені, поламані, страшно зяють наскрізними дірками порешечені дерева; навіть вказівник із написом «Піски» уже приречено впав на повалене дерево… У цім населенім пункті залишилися тільки сміливці з «Правого сектору». А неподалік, на під’їзній дорозі, як іграшкова машинка у страшному мультику, феєрверком розлетілася на дрібнесенькі шматочки вантажівка з українськими сухпайками. Її запчастини і важкезні конструкції, пакети з пайками валяються у радіусі 700 метрів обабіч дороги. Обгорілий каркас кузова, страшна, півтораметрова завглибшки і до трьох метрів у радіусі, воронка, утворена смертоносним металом. Машину ідентифікувати неможливо. Люди, які ці продукти везли, зрозуміло, вціліти не мали шансів… І ніхто пайки ті не збирає…
Такими страшними реаліями побаченого поділилися волонтери обласного благодійного фонду «Патріоти України», які днями вкотре повернулися із найзапекліших точок нині засніженого сходу. Кажуть, поїздка ця була найнебезпечнішою. Під щільний наскрізний обстріл ледь проскочили «Дорогою життя» до Пісків, аби віддати хлопцям замовлене: прилад нічного бачення, тепловізор, продукти, активні навушники…
А бомбили страшно! Не вщухали обстріли.
Хлопці привезли відео дороги до Пісків, від якого холоне кров: все, ніби рясно всіяне, бо повністю чорне — покрите смертоносним металом, від обстрілів «Градами» й бозна-чим ще, вода тече стрімким потоком — пошкоджений-зіпсований водогін, лежать стовпи, лінії електропередач.
А ще привезли фото. Розбитого вщент селища, техніки, хлопців. Страшні гримаси війни. «Ось цьому хлопчині 19. Ми везли йому передачу, а він… загинув позавчора, — ледь стримує сльозу волонтер Борис Голодний. — А у цих от хлопців вже по три контузії…»
Підтримавши правосекторців у Пісках, більше ж бо там, зітхають хлопці, нікого не залишилося, поїхали до бійців 90 бригади, які чекали на прилади нічного бачення, оснащення, амуніцію, продукти.
«Тут приємно здивував прапор, що майорів на одному з бронетранспортерів, з написом «Кам’янець-Подільський», — розповідає Борис і відразу переходить до сумного: — А от робочої техніки у хлопців катма, хоч металобрухту достатньо. Ось, на фото, командир їхній, так він фактично не має чим бійців в аеропорт доправляти. Якось, розповідали військові, проривалися в аеропорт на п’яти бронетранспортерах, три з них на ходу залишилися. Бо під обстріл страшний потрапили.
Будучи там, — веде далі Борис Голодний, — ми почули по рації, що одна із наших груп потрапила в оточення. Хлопці просили допомоги й казали, що у них зовсім обмаль боєкомплектів. Тієї ночі двічі наші бійці пробували до них прорватися, та марно. А тоді почули гарну звістку, що наша піхота займає аеропорт. Знаєте, хто то був? Сім (!) бійців із «Правого сектору». Вони пішки безстрашно пішли під кулі… Аби допомогти своїм… Хлопці були на зв’язку, і це тішило — отже, живі, на той час…
Десь о п’ятій-шостій годині вечора 19 січня ми зустріли київських волонтерів, які поверталися з терміналу, вони ошелешили страшною правдою «Сорок наших поранено!». А швидких дві. Як рятувати хлопців, чим і як вивозити їх звідти? І реалії страшні — вивезти їх звідти неможливо, і прорватися до хлопців — нереально. Ми зрозуміли: понад усе зараз необхідна ще бодай одна «швидка». Тож віримо, що наступної поїздки, яка неодмінно відбудеться вже незабаром, повеземо її нашим захисникам. А зробити це вдасться, як завжди, — з Божою поміччю і за підтримки небайдужих подолян».
«Патріоти України» і солдати з передової щиро дякують за суттєву підтримку і небайдужість одному із засновників фонду, найактивнішому організатору й спонсору депутату обласної ради, генеральному директору Хмельницького МСТ «Кооператор» Миколі Вороні, Муталлимову Кериму Гусейну за прилад нічного бачення, сім’ї Приказюків, магазину ювелірних прикрас «Онікс», Красилівському СТ «Домашній хліб», тим багатьом, хто, даючи чималі суми, відмовився вказувати свої прізвища, усім-усім, хто своєю допомогою наближають таку святу Перемогу.
Gismeteo 
