Челядь і запопадливі друзі вітали Президента Петра Порошенка  з днем народження. Володар владної булави сяяв від щастя. Та ввечері, коли, можливо, на  честь гаранта саме виголошували  черговий панегірик, так бабахнуло на його рідній Вінниччині, що відлуння невдовзі прокотилося по екранах телевізорів усього світу, в Інтернеті, газетах, на кухнях українців.

Коли ми приходимо до когось на день народження, весілля чи іншу світлу дату, то бачимо навколо порядок, чистоту і блиск. Усе прибрано, винуватці свята одягнуті з голочки. І мало хто задумується над тим, що такій красі передувала копітка, чорнова, буденна праця: кухонна епопея, миття, прикрашання, чепуріння тощо.
Іменини міста, як і кожної людини, бувають один раз на рік. Їм передує 365 днів праці. Уся вона спрямована на те, щоб забезпечити ритмічну, безперебійну роботу велетенського живого організму, яким є наш обласний центр. Про це бесідуємо з Хмельницьким міським головою Олександром СИМЧИШИНИМ.

Маю вже 84 роки. Працював у двох сільських школах. Отож трудилися разом із молодшими учнями і на пришкільних ділянках, а зі старшокласниками учнівської виробничої бригади вирощували картоплю, цукрові та кормові буряки.

Передбачаю відповідь на це запитання, яка одразу ж спаде на думку читачу: а в Україні все можливе! І то таки правда. Бо хіба хтось у 1991-му міг подумати, що так раптово розпадеться Радянський Союз? Чи прийшло б комусь у здорову голову, що гроші знеціняться, і всі бідняки стануть раптом мільйонерами, але так і не розбагатіють? Чи приверзлося б у страшному сні, що купка спритників прихопить усі працюючі підприємства, поріже майже всі з них на металобрухт, а їхніх робітників викине на вулицю? Що демократія 90-х перетвориться на олігархат 2000-х? Що мільйони українців у пошуках кращої долі знову поневірятимуться світами?  Що колишня відносно безкоштовна медицина стане справжнім випробуванням для кожної родини, коли хтось із членів її занедужає? Що «старші  брати» за потурання київських можновладців прикримнашать Крим, викинувши на смітник всі міждержавні угоди? І що ті ж закляті брати розв’яжуть криваву бійню на сході? Все це здавалося неможливим.

Набравшись сил після відпочинку на дорогих курортах, поніжившись у найдивовижніших місцях подалі від України, наші народні обранці знову повернулися на робочі місця, щоб вершити подальшу долю держави. Перед канікулами, якщо пригадуєте, у більшості з них вже не було наснаги розглядати і голосувати за головні реформи, які мають змінити наше життя — освітню, медичну, пенсійну. Нічого, це почекає, вирішила дружно парламентська когорта, й давай пакувати валізи, щоб розвіятися та позбутися трудової «напруги». «Ол інклюзив», шопінги, азарт казино, розкіш оточення — ось де по-справжньому душа нардепа відпочиває. А щодо реформ, то вони ж в один день не творяться....