Перше, про що він розповів після піврічного перебування на війні, це як почався обстріл. Біля вікна вибухнула міна. І йому в долоні випав мозок товариша.
Уже четвертий місяць ні пари з вуст про війну. Носить у собі. Ночами зривається і шукає автомат, бронежилет, берці. Кричить від жахіть, які приходять уві сні. Коли вип’є, йде в атаку. Не може їсти — страви смердять трупами. Розуміє, що треба йти до «мозкоправів» та перший крок зробити не наважується.
Подібне трапляється у багатьох бійців. Їх доганяє війна, а дружини, матері, сестри витягають їх із петель, вгамовують під час видимих лише їм боїв, втішають, коли вони оплакують полеглих. А буває, що гріха таїти, збираються самі або з дітками й покидають чоловіків напризволяще з їхніми переживаннями, спалахами гніву та агресії. Однак у всіх виникає запитання: «Що робити?».

Крок 1. «Спокій, лише спокій»
Солдат прийшов з війни — це щастя і стрес для всієї родини. Спочатку обіймає дружину, дітей а потім замикається у собі й шукає усамітнення. До прикладу, в одному з районів області  учасник АТО,  батько двох діток, узагалі переселився з хати у сарай. Не тому, що став  байдужим, а тому, що щохвилинне очікування бомбувань інстинктивно підштовхує до пошуку сховища. Боєць розуміє, що це мама, дружина, діти, але тривога виступає на передній план. І якщо родичі не можуть впоратися з безпорадністю, відчаєм, почуттям провини,  роздратуванням і неспроможністю контролювати емоції, — конфліктів не уникнути.
Успішна психологічна реабілітація бійця базується на трьох китах: спілкуванні, прийнятті його таким, яким він є, і допомозі фахівця. Отож, коли «на душі стає дуже тяжко», не зволікаючи,  ідіть до фахівців.
Крок 2. До перевіреного психолога
Мене проблема привела до консультанта Хмельницького психологічного центру кафедри практичної психології та педагогіки Хмельницького національного університету, кандидата психологічних наук, доцента В’ячеслава Гаврилькевича. І на запитання — «Що робити?» — він відповів:
 — Любити!  П’яним і тверезим, агресивним і тихим, балакучим і мовчазним. Просто — любити! Спробуйте подивитися на все очима близької людини. І не тієї, котру пам’ятаєте до війни, а зміненої під дією обставин. Прийміть її з новими поглядами, проблемами, страхами і проявами нетерпимості. Якщо йде на контакт, спілкуйтесь, а ні — не кваптеся! Повернення до мирного життя не може відбутися миттєво, за день-два чи місяць.  Все залежить від людини, але в середньому для психологічної реабілітації іноді потрібно не менше півроку. Прислухайтеся до свого серця, — воно підкаже, як правильно вчинити. Огорніть бійця любов’ю, турботою і душевним теплом. Пам’ятайте: він повернувся саме до вас! Живий!
— То, може, краще взагалі залишити його у спокої, зайвий раз не чіпати, аби не завдати ще більшого болю?
— Ні. Відгороджувати не слід. Залишатися сам на сам зі своїми спогадами іноді небезпечно. Військовий повинен відчувати, що потрібен, що його чекали, що його люблять. А дім — це місце, де можна розслабитися, розкритися. У жодному разі не ображайтеся на його категоричність, він так звик на війні. Не варто відгороджувати від батька дітей. Малеча — це ниточка, яка зв’язує його з мирним життям. Дитяча любов і співпереживання можуть стати рятівними. У свою чергу, потрібно підготувати дітлахів до повернення батька із зони бойових дій. Можливо, їм знадобиться час для відновлення близькості з батьком.
— Один військовий лікар порадив не опікати бійця надмірно, намагаючись уберегти від усіх проблем та негараздів.
— Якщо жінка перебирає на себе функції чоловіка, то тим самим вбиває у коханому мужчину. На війні він герой, а тут тюхтій? Доведеться переоцінити сімейні ролі та обов’язки. Поступово, у міру його готовності, залучайте до розв’язання побутових проблем, фізичних навантажень. Тим більше восени. Це не час для просторікування на політичні теми та перегляду телевізійних передач.
— А як щодо агресії? Інколи вона спалахує, здається, на порожньому місці. Можливо, це через безсоння?
— Якщо починають снитися жахіття, необхідно звернутися до психотерапевта чи психолога. Спробуйте увімкнути нічник, аби, прокинувшись, людина могла побачити, що вдома її життю нічого не загрожує.
Під час нападу агресії, оточуючим необхідно втримати внутрішню рівновагу. Буде складно, але намагайтеся розмовляти спокійно, дайте зрозуміти, що ви знаєте, як їй важко, вислухаєте, підтримаєте і допоможете. Уникайте компаній, де є люди, котрі можуть спровокувати конфлікт.
Практикуйте дихальні вправи, відвідування лазні, сауни, басейну. Врешті, зробіть легкий масаж з ароматичними оліями. Це допоможе розслабитися і зняти напруження.
—  Однією з проблем бійців АТО є зловживання алкоголем.
—  Обмежте вживання алкоголю і тютюну в родині до мінімуму. Навіть було б доцільно відмовитись від енергетиків — вони перезбуджують нервову систему. Важливо не використовувати алкоголь як снодійне чи засіб від негативних спогадів. Якщо людина зловживає алкоголем, звертайтеся до нарколога або психотерапевта.
— Але якщо чоловік не хоче йти до фахівців?
— Поясніть, що психолог працює не з «психами», а зі здоровими людьми, котрі потрапили у складні ситуації. Буває, людина готова до зустрічі не з медиком, а зі священиком, — тоді йдіть до церкви. Але в жодному разі не застосовуйте примус, бо допомога не буде ефективною.
І хоча більшість учасників АТО вважає, що вони здорові, одержання допомоги від стороннього іноді є єдиним можливим способом розв’язання проблем. Ми ж звертаємося до хірурга, коли треба видалити  апендикс! Як сказав один чоловік: «Знання того, коли і як отримати допомогу, насправді є частиною військової науки», отож:
Крок 3.  Загоїти кровоточиві рани
у медичному реабілітаційному центрі на базі психіатричного відділення Старокостянтинівського військового шпиталю.
У розмові зі мною медики поділилися: «Вибухи, кров, смерть, насилля, каліцтва. Те, з чим довелося зіштовхнутися нашим хлопцям, травмувало не лише фізично, а й психічно. Раптово колишні слюсарі, механіки, комбайнери, вчителі без підготовки опинилися на війні. Як казав мені один чоловік: «Нас було сто чоловік. За один день 29 вбито і 47 поранено. Як з цим жити?». Аби адаптувати їх до мирного життя, необхідно пройти хоча б двадцятичотириденну реабілітацію. І в цьому допомагаємо їм ми. Найперше, повноцінне чотириразове харчування; далі, медикаментозна нормалізація сну, вітамінна терапія, фізіотерапевтичні процедури тощо; діє кабінет психологічного розвантаження. Спочатку вони з медперсоналом навіть говорити не хочуть, обзиваються, але з часом, стають привітніші, туляться, як до матерів.
З дружинами, батьками та дітьми учасників АТО працюють психологи районних соціальних служб. Якщо є потреба, вони можуть прийти додому».
Йду далі коридорами шпиталю, як крізь стрій, під серйозними поглядами хлопців. Назустріч із посмішкою від вуха до вуха,  крокує молодий киянин Ігор Шемочек. «У мене півтора року строкової служби і дев’ять місяців в АТО без виїзду у складі штурмової роти 92 батальйону. За плечима Іловайськ, Дебальцеве. На Савур-могилі  хлопці з нашої групи потрапили в оточення. Шістнадцять днів зимою в полі. Побратими гинули від виснаження. На ротації уві сні переживав бої, спав дві-три години на добу. Мучив страшенний головний біль. Дівчина покинула. Не витримала, — бо я ночами зривався і кричав. Коли відчув, що у мене «їде дах», звернувся за допомогою сюди. Тут навчився довіряти психологам». І, наостанок, додав: «Хочу написати книгу, як на війні залишитися людиною. Бо, через сто років згадають не брехливі слова депутата, а хлопця в полі з автоматом».

P.S. Адреса Хмельницького психологічного центру: вул. Кам'янецька, 112/2 (поруч зі входом у 5-й гуртожиток ХНУ). Тел. 068 42 38 475