19 серпня минув рік, як у зоні бойових дій загинув шепетівчанин Володимир Шевчук (позивний «Різець»). У цей день у місті відбулися поминальні заходи за героєм. Підтримати сім’ю бійця приїхали бойові побратими. А поховали Володимира вторік, у День Незалежності.

Це, звісно, сильно вражає. До глибини самісінького серця, коли, здається, повітря не вистачить. Від почуттів, які тебе огортають, — гордості, хвилювання, тривожної радості... Бо хіба можна спокійно роздивлятися Прапор України, полотнище якого густо списано словами вдячності бійців АТО, їм, учням Лісоводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів?

До цієї публікації мене спонукали непрості життєві шляхи, а точніше — їх завершення, двох моїх колишніх сусідів по колишній найманій квартирі.
Трохи подробиць про них, уже небіжчиків, розповіла днями ще одна мешканка того будинку, яку випадково зустріла на вулиці.

На межі хиткого миру відзнімковані враження весної подорожі до славетного Кам'янця-Подільського.

У кожного з нас  —  своя історія життя, вибору, долі. Хтось із дитинства обирає один шлях і прямує ним усе  життя, хтось повертає назад саме тієї миті, коли до омріяної мети залишається лише  кілька кроків. Хтось іде за мрією, а інший підлаштовується під реальність, для когось труднощі – це лише шанс, аби стати сильнішим та витривалішим, а дехто готовий зійти зі  шляху при перших тернових чагарниках. Кажуть, доля  всміхається тим, хто йде за мрією, долаючи  всі перешкоди.
 Саме про людину, яка живе в цілковитій гармонії серця та розуму,  не зраджує своїм мріям,  використовує усі шанси, які дарує життя, наша розповідь.