Курси валют

Напевно, якби кожного з нас зараз запитали, чи щасливий він на всі 100 відсотків, ніхто не зміг би відповісти ствердно. Чомусь ми так влаштовані, що нам постійно чогось не вистачає до, здавалося б, такої близької межі абсолютної ейфорії від життя. Хтось вимірює щастя сходинками кар’єрного зросту, хтось цифрами банківського рахунку, хтось черговою перемогою на конкурсі краси, а для когось щастя — просто прокинутися вранці й ще хоч раз, можливо, й востаннє побачити цей світ. І як не хочеться в цьому зізнаватися, але в гонитві за матеріальним ми нерідко перестаємо цінувати найпростіші речі, які даються нам безплатно, без нарахування відсотків за користування та навіть не за звичайнісіньке «спасибі». У скільки б ви оцінили своє життя і що б віддали, аби воно тривало? Напевно, все, що маєте. Але що робити тоді, коли й цього буває замало?

А хіба є вибір?
Життя п’ятнадцятирічного Жені Хабовського із смт Стара Ушиця, що на Кам’янеччині, оцінюється в 130 тисяч євро. Космічна цифра для пересічного українця, проте цілком прийнятна для тих, хто купує за такою ціною житло на узбережжі та чи не щороку міняє останні моделі автівок. Але, як висловилася моя колега по журналістському цеху, — «хто не має — дасть мізер, а хто має — не поділиться ніколи».
Остаточний діагноз, котрий раніше здався б незрозумілим набором літер, Женя знає напам’ять — мієлодиспластичний синдром, гіпоцелюлярний варіант. Простіше кажучи, кістковий мозок хлопця не виробляє потрібних для життя клітин. Він хворіє вже чотири роки… Чотири надзвичайно довгих роки, коли його дитинство фактично обірвалося в один день і звелося до безкінечних аналізів, біопсій, таблеток та уколів, крапельниць та поїздок у національну дитячу спеціалізовану лікарню «ОХМАТДИТ». Жені не можна купатися, перебувати на сонці, гуляти в лісі, бігати, займатися спортом. Навіть домашні улюбленці в цій родині опинилися під суворим табу. Цей список, скоріше, нагадує перелік прав в’язня, який відбуває термін покарання в зоні суворого режиму.
— Як ти так живеш? — не втримуюся від запитання, про котре одразу ж жалкую.
— А є вибір? — з подивом дивиться на мене мій юний співрозмовник і продовжує навдивовижу по-дорослому: — Я не кажу, що я нещасний, бо тоді вийде, що змирився з тим, що моя недуга стане кінцем всього. Але й не можу сказати, що щасливий, бо все ж таки через хворобу моє життя суттєво відрізняється від життя однолітків. Я намагаюся відганяти погані думки й переконую себе в тому, що зі мною все гаразд, бо не вважаю, що недуга відбирає в мене право на щастя.
Шанс захворіти на мієлодиспластичний синдром із гіпоцелюлярним варіантом трапляється раз на 100000. Якщо не лікуватися, в людини починають утворюватися ракові клітини. Комусь здається, що це стовідсотково з ним не трапиться, але є багато таких, кому випав саме цей нещасливий лотерейний білет і від цього нікуди не дінешся. Застрахованим не може бути ніхто.
Коли життя оцінюють в купюрах!
Наразі за лікування Жені береться клініка в італійському місті Болонья. У родини вже є запрошення на операцію, яку потрібно провести якнайшвидше. Лік іде навіть не на місяці, а на дні, кожен з яких зменшує шанси на одужання. Як розповіла мати хлопця пані Наталія, допомогти родині взявся благодійний фонд «Таблеточки», котрий, згідно з укладеним з ним договором, оплачує 50% вартості лікування. Євген Хабовський четвертий у їхній черзі на допомогу. Фонд зібрав для хлопця 5 тисяч євро, тепер родині потрібно швидко знайти ще 30 тисяч євро для того, щоб розпочати пошук донора.
Звичайно, світ не без добрих людей, і для Жені збирають гроші в рідному селищі Стара Ушиця односельчани, учні загальноосвітньої школи, колектив дитячого обласного санаторію «Дністер», де працює мама хлопчика, але в порівнянні із необхідною сумою все ж це крапля в морі. Так, люди часто віддають свої останні заощадження, а хтось зовсім не вважає за потрібне допомогти в біді, мотивуючи це тим, що, мовляв, зараз усім нелегко. Проте людське здоров’я — це зовсім не те, на чому можна зекономити чи без чого обійтись. А опинившись за крок до смерті, людина ладна віддати все, лиш би врятуватися.
Наразі медикаменти для Євгена, які дозволяють підтримувати відносно стабільний стан здоров’я, обходяться в 4-6 тисяч грн. на місяць.
Чотири роки тому ми вже писали про Женю Хабовського — цього доброго, веселого та оптимістичного хлопчика. Хвороба тоді ще тільки підступала, а він марив футболом, хотів стати спочатку міліціонером, потім — шеф-кухарем власного ресторану. Тоді, в День святого Валентина, коли вони з мамою лежали в «ОХМАТДИТі», Женя зробив їй сюрприз — виклав цукерками серце та зробив бутерброд і чай. Далі, вже вдома, почав удосконалювати свої навички кухаря.
Проте чотири роки лікування та одвічні скитання лікарняними палатами таки далися взнаки. Від ліків він відчуває постійну слабкість, його болить серце, а настрій псується від найменшої дрібниці. Сьогодні хлопець не мріє про жодну із професій, перестав планувати майбутнє. На запитання про друзів відповів коротко й сухо: «А вони в мене є? У кожного з них своє життя й проблеми, хіба їм цікаво зі мною в чотирьох стінах? Так і напишіть…».
З кімнати Жені мене проводжав пластиковий баранчик Шон, і як жартує про іграшку підліток, безмовний і єдиний домашній улюбленець, якого йому можна в себе залишити. Відверто кажучи, я з важким серцем покидала домівку Євгена Хабовського, адже в його вже далеко не дитячому погляді можна було прочитати все що завгодно, окрім надії. Тож для цієї родини кожна додаткова гривня на їхньому банківському рахунку є тією рятувальною соломинкою, котра зрештою не дасть згаснути життю їхньої кровиночки. Але для цього потрібна наша з вами допомога, тож давайте згадаємо біблійні заповіді й не будемо байдужими до своїх ближніх! Подайте руку допомоги в біді, від котрої ніхто з нас не застрахований!
Номер картки отримувача: 5168755613205562. Телефон матері, Наталії Іванівни Хабовської: 067-663-87-25.
P. S. Коли матеріал готувався, стало відомо, що на 17 серпня Жені призначено операцію. На жаль, на неї необхідних коштів ще не зібрано, тому ваша допомога, шановні читачі газети, єдиний порятунок для хлопчика.