Через терни
Так склалося, що храм Української Православної церкви Київського патріархату в Деражні з’явився лише минулого року. І то шлях її становлення, який пройшов за якихось півтора року благочинний міста Деражні протоієрей Петро Байда, лежав через суцільні терни. Десятиліттями перед тим спроба прийти на ці землі впиралася, як не прикро тепер про це говорити, в опір місцевої влади, яка сприймала лише Московський патріархат.
Але отець Петро таки сформував за короткий час чималу церковну громаду. Слово Боже рідною мовою люди сприймали з відкритим серцем. Та й у священика, направленого владикою в Деражню з Теофіпольського району, був чималий досвід за плечима — парафія на кілька довколишніх сіл, будівництво храму в селі Великий Лазучин, яке відбувалося завдяки відомому подолянину Василю Корнійовичу Шуляку.
Починати на новому місці отцю Петру довелося з нуля. Деражняни кажуть: звідки його тільки не гонили! Тимчасове безкоштовне приміщення на території недільного базару надав під церкву місцевий підприємець Володимир Свирида. Жодної роботи отець Петро не цурався: сам білив, фарбував, підбивав. Тож і прихожани, число яких з кожним днем росло, жваво взялися допомагати. Місцеві жінки вишили бісером 50 об’ємних ікон!
Люди роповідають, зверху це було звичайне приміщення, але зсередини, оздоблене в українському стилі, все в чудових вишивках, воно зігрівало та надихало віруючих своєю особливою аурою. Стосунки населення зі священиком склалися прості, душевні і зрозумілі. Передусім тому, що нікому і ні в чому, за словами місцевих жителів, той не відмовив, а двері храму були відчинені для кожного.
Погорільці
Церква почала горіти в суботу по обіді перед Вербною неділею. Отець Петро в той час відправляв службу на похороні в іншому кінці Деражні.
Віра Швець, чия хата до церкви стоїть найближче, побачила пожежу першою. Вона й забила на сполох. Від вогню тріщав шифер, за лічені хвилини полум’я охопило споруду зі всіх боків. Ті п’ять-десять хвилин, поки доїжджала пожежна машина, людям здалися вічністю. Тож вони самі кинулися у вогонь і витягнули з нього найдорожче — спеціальну раку з мощами Святої Великомучениці Варвари. Жінка розповідає, як люди обступили палаючу церкву, як плакали окремі з них від розпачу та безсилля. Усі прекрасні ікони з бісеру, окрім хіба трьох, плід величезної праці місцевих майстринь, згоріли. Знищив вогонь і старовинні вручну розшиті ризи та підризники отця Петра.
Коли він прибув, то відразу й сам кинувся у вогонь. Каже, зміг врятувати лише служебник та Євангеліє (на фото). А вціліла хоругва вже не придатна — служитиме тепер як пам’ятка. Від цих речей і досі йде специфічний запах згарища. Повністю згоріла й Голгофа, скульптура розіп’ятого Ісуса.
Люди повідали й про те, що з місця пожежі отця Петра із серцевим нападом забрала швидка допомога… Та вже наступного дня священик у пропалених ризах відправляв Богослужіння Вербної неділі.
Рукотворне диво
А за чотири дні в Деражні сталося справжнє диво. У симпатичному будиночку, де колись розташовувався Палац піонерів, віряни своїми руками всім миром облаштували нову церкву. Місцевий підприємець Валентин Мартинюк власним коштом поставив на споруді купол, Деражнянський хлібокомбінат надав транспорт для перевезення, молокозавод виділив кошти на нові вікна. Та чи не найбільше допомогли пересічні деражняни, які доклали чимало і фізичних, і матеріальних зусиль.
Отець Петро каже, що найбільше його зворушили діти з Деражнянської загальноосвітньої школи № 2, які прибігли до нього і попросили скриньку, аби й вони могли самотужки зібрати якісь кошти на новий храм.
«Цей вогонь об’єднав усю Деражню навколо Божої справи. В такій біді люди пізналися на що варті. Не дай Боже, щоб горіли храми, будинки. Та людина, яка здійснила підпал, а це підтверджують пожежні, гадаю, просто зробила не- обдуманий вчинок. Господь ласкавий, довготерпеливий, але за це дуже карає. Дає людині неабиякі випробовування. Наступного після цієї сумної події дня, коли ми молилися перед дверима згорілого храму, я сказав парафіянам: не бажайте зла тим, хто таке зробив, молімося краще за них, бо Господь нам ще більше прощає. За наші гріхи і провини він вознісся на небо. Та й для нас це велике випробовування, а чи зречемося ми його, а чи будемо разом з Богом ми йти до кінця», — говорить отець Петро.
У великодню ніч на подвір’ї перед колишнім Будинком піонерів, а тепер тимчасовим приміщенням храму було не пройти. Зворушені тим, що сталося, деражняни відчули неабияку потребу молитися тієї святої ночі за мир і спокій в Україні, за любов Господа до їхніх сімей, до рідної їм землі. Молитися, для багатьох чи не вперше, рідною мовою. Як ніби йти найкоротшою до Бога дорогою.
«Господь, я думаю, почує наші молитви, й рано чи пізно ця війна закінчиться, настане мир, і в Україні з часом з’явиться єдина помісна православна церква, бо народ дуже цього хоче», — міркує отець Петро.
Біля Деражнянського автовокзалу, де сходяться три дороги, місцева влада вже виділила землю для будівництво першого в районі храму Української православної церкви Київського патріархату. Благочинний вже має на руках його проект. Виявляється, буде він повністю дерев’яним, зробленим у гарному старовинному стилі. Зводитимуть його прихожани власними силами.
А чи не згорить і цей храм? На це запитання отець Петро відповідає словами Господа: «По вірі вашій і віддасться вам». Він переконаний: усе буде добре, й місцеве населення згодом відчує ту благодать, якої так прагне.
Аби ж допомогти Божій справі, ми подаємо банківські реквізити, за якими кожен, хто забажає, може внести і свою дещицю у зведення нового храму. Про таких благодійників наша газета із задоволенням розповість.
Українська православна церква Київський патріархат, Собор Славних і Всехвальних 12 апостолів Української православної церкви. Код 39387456, П/р 26002052413620 в ХФ ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 315405. 32200, Хмельницька обл., м. Деражня, вул. Проскурівська, 87.