6 серпня 2016 року виповнюється 110 літ від дня народження видатного українського вченого — генетика Миколи Дмитровича Тарнавського.
Микола Тарнавський народився в родині каменяра в селі Мукша-Китайгородська (з 1946 року це — село Жовтневе) Кам’янець-Подільського району. Рано осиротів — батько загинув у 1914 році під час Першої світової війни. Хлопець здобув середню освіту і працював садовим робітником у радгоспі «Осламів». А через два роки, у 1927-ому, вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Відразу ж після отримання диплома агронома М. Д. Тарнавського зарахували на посаду наукового співробітника Кам’янець-Подільської філії Всесоюзного інституту тютюнництва, де він працював упродовж року. Восени 1931 року Микола Дмитрович вступив до аспірантури Кам’янець-Подільського зоотехнічного інституту (кафедра розведення тварин та генетики і селекції), а після захисту кандидатської дисертації талановитого 28-річного науковця зараховують на посаду старшого наукового співробітника відділу генетики Інституту зоології АН УРСР, у якому тоді працювали всесвітньовідомі вчені.
У чому геніальність генетика Миколи Тарнавського? У ті часи переважно не пов’язували ДНК зі спадковими процесами, вважаючи, що гени побудовані із білків, а всі нуклеїнові кислоти мають однакову будову і ніяк не пов’язані зі спадковістю. Це Микола Дмитрович, якому тоді ще й 33 роки не виповнилося, зробив величезне відкриття — встановив мутагенну дію ДНК. Проте лаври дісталися зовсім іншій людині.
У кінці 1937 року як «ворога народу» стратили академіка Агола, котрий очолював відділ, у якому працював Тарнавський. Керівником генетиків став кандидат біологічних наук Гершензон, який переїхав до Києва з Москви. Його зацікавили дослідження Миколи Дмитровича і новий керівник відділу почав працювати у цьому ж напрямку. Згодом, вже після смерті великого науковця Тарнавського, саме Гершензона визнали автором відкриття. Дружина покійного намагалася відновити справедливість, але марно.
Життя Миколи Дмитровича Тарнавського, який започаткував дослідження впливу екзогенних ДНК на процеси, пов’язані зі спадковістю, було сповнене митарствами, важкими переживаннями. Після горезвісної сесії ВАСГНІЛ, яка відбулася в 1948 році, його переслідували, двічі звільняли з роботи, і, позбавивши можливості займатися улюбленою справою, фактично вигнали з Києва. Хоча науковець повністю підготував докторську дисертацію «Роль біохімічних факторів у процесах спадковості», захистити її так і не вдалося.
Варто згадати, що у 1940 році Микола Дмитрович започаткував в Україні дослідження з селекції китайських шовкопрядів, створив лабораторію дубового шовкопряда в Інституті зоології і був її першим керівником. Ці дослідження були надто важливі для оборонної галузі, адже з’явилася можливість виготовляти міцні парашути.
Незважаючи на те, що М. Д. Тарнавський досяг значних успіхів і в цій галузі, створивши перспективні лінії та породи дубового шовкопряда, в кінці 1948 року, згідно з рішенням керівництва Інституту зоології, усі напрацьовані ним матеріали були передані С. М. Гершензону. Китайський дубовий шовкопряд став об’єктом досліджень С. М. Гершензона, а М. Д. Тарнавського разом із двома науковими працівниками відділу генетики звільнили.
Протягом року Микола Дмитрович був безробітним. Його не брали в жодну із науково-дослідних установ Києва. Ледве влаштувався Микола Дмитрович на викладацьку роботу в Білоцерківський сільськогосподарський інститут, де отримав посаду виконуючого обов’язки завкафедри зоології та наукове звання доцента. Там і пропрацював останні три роки свого життя, не доживши до 47 років.
Крім викладацької роботи на кафедрі зоології Білоцерківського сільськогосподарського інституту, М. Д Тарнавський проводив генетичні дослідження на китайських дубовому та шовковичному шовкопрядах, які увійшли до літопису інституту.
Про внесок М. Д. Тарнавського в дослідження впливу екзогенних ДНК на спадковість свідчать його дві наукові праці, які він устиг опублікувати до війни. Уперше в світі повідомлялося про одну із фундаментальних властивостей, притаманних ДНК — здатність змінювати спадковість. Ця властивість була відкрита на 5 років раніше, ніж була встановлена роль ДНК як носія спадкової інформації, і на 15 років раніше відкриття Уотсоном і Кріком подвійної спіралі ДНК.
За свідченнями тих, хто знав М. Д. Тарнавського, він був дуже порядною, доброю й надзвичайно талановитою людиною, як і багато вчених, знищених, але не зламаних тодішньою тоталітарною системою, та загинув від неї у розквіті сил.
Донька Миколи Дмитровича — Тетяна нині проживає в Москві, куди виїхала разом з чоловіком, відомим знавцем церковного співу. Відвідуючи Київ, ділиться спогадами про батька. Пам’ятає суперечки батька і Гершензона.
Творча спадщина, залишена М. Д. Тарнавським, потребує подальшого осмислення сучасниками. Саме тому Національна академія наук України, інститут молекулярної біології і генетики НАН України, інститут оздоровлення і відродження народів України, Благодійний фонд Анатолія Потопальського «Небодарний цілитель» стали ініціаторами та організаторами міжнародної Інтернет-конференції, присвяченої геніальному вченому. Вона відбудеться 3-7 жовтня цього року за сприяння Глобального міжнародного науково-аналітичного проекту (GISAP). Збірник наукових праць конференції буде надрукований у британському виданні наукових робіт та в періодичному виданні GISAP, що доступні в бібліотеках Оксфорда, Кембріджа, Уельса, Дубліна. Отже, є надія, що ім’я видатного генетика, нашого земляка Миколи Тарнавського зазвучить сьогодні по-новому.
Gismeteo 
