За вікном   – золота осінь. Вона завжди приходить до нас із рясними подарунками – врожаєм, багатим різнобарв’ям   жоржин, айстр, хризантем…Незабаром їх, оті квіти,  щиро даруватимуть, вітаючи зі світлим ювілеєм депутата обласної ради, заслуженого працівника сільського господарства України, голову правління сільгоспкооперативу «Промінь» с. Мала Клітна Красилівського району, прекрасну людину і гарну жінку Галину Василівну ТЕРЛЕЦЬКУ.

Нинішній рік у неї особливо багатий на сонячні річниці, адже влітку цього року вже відзначила 40-річчя хліборобської біографії.
Безперечно, як вважає сама ювілярка, основи тієї мудрості були закладені ще батьками у дитинстві. Зростала найменшою, п’ятою дитиною у багатодітній сім’ї, де шанувалася праця та любов до хліборобського ремесла.
У школі Галинка завжди була лідером: її обирали старостою, головою ради дружини. А вдома, крім уроків, лягала відповідальність за домашнє господарство. Проте всюди давала лад: встигала і уроки поробити, і худобу попорати, і на вулиці погуляти, де на неї завжди чекали подруги…
Закінчивши середню школу, вступила до технікуму. Після навчання — отримала направлення у тодішній колгосп, що у Малій Клітній.
На перший погляд тут усе було не таким, як на її рідній Вінниччині, де народилась і виросла. Зустрілась з керівником, головою колгоспу В. Ф. Ковальчуком. Поспілкувалися. Згодом він поїхав у своїх справах, а новоспечений спеціаліст, побачивши умови, в яких їй доведеться працювати, вирішила повернутися додому. Але не встигла. Таки вдалося Володимиру Федоровичу вмовити її залишитися у господарстві. Того ж дня Галину, молодого спеціаліста, призначили... головним бухгалтером.
Погодьтеся, таке високе довір’я, яка зобов’язує не підвести ані керівника, ані свою юну амбітність. Була й ще одна причина затриматися: зустріла гарного парубка із сусіднього села, спалахнуло кохання у двох молодих серцях і далеко-далеко відійшли усі труднощі й негаразди.
Сьогодні, оглядаючись на ті солодкі безхмарні літа, Галина Василівна дивується — де бралися сили та наснага, час та енергія працювати, ростити двох дітей — донечку Людмилу та синочка Сашка, та ще заочно здобувати вищу освіту. А жила ж у селі, а там, звісно, потрібно не тільки в хаті давати лад, але й газдувати на подвір’ї, на городі… Звичайно, завжди надійним плечем був чоловік Цезар Францович, який в усьому і підтримував, і допомагав.
Отож цілком закономірно і виправдано до Галини Василівни прийшли  авторитет й повага. До неї зверталися за порадою, підтримкою навіть старші за віком люди. І для усіх них знаходилися мудрі, щирі і теплі настанови й слова.
У 2009 році працівники сільськогосподарського кооперативу «Промінь» одноголосно обрали Галину Василівну Терлецьку своїм керманичем. Адже талант здібного керівника, іскру Божу господаря у неї помітили давно, ще з посади головного бухгалтера, заступника голови правління з економічних питань.
Завзята, беручка до роботи, непримиренна до ледарів і несунів, байдужих та черствих осіб, проте завжди цінувала і поважала людей, які присвятили своє життя рідній землі, своєму селу, які з любов’ю засівали ниву і збирали врожаї.
Чи легко бути нині керівником підприємства, коли за так важко вироблену продукцію дають не завжди відповідну ціну, коли потрібно все розрахувати: податки, посівні матеріали, пальне, запчастини, оплату праці, а в результаті прибутків як кіт наплакав?
За стільки років Галина Василівна навчилася не тільки рахувати, а й передбачати витрати, збитки, які легко може підсунути наша хвора, стихійна економіка. Передбачати, спрогнозувати і запобігти.
У кооперативі — чи не найбільша у районі ферма великої рогатої худоби, де утримується майже 3,5 тисячі голів. Виробництво молока з року в рік зростає. Наприклад, в минулому році його виробили понад 50 тисяч центнерів. А ще земля, жоден клаптик якої не облогує, не сиротіє. А ще соціальний розвиток п’яти населених пунктів Малоклітнянської, а також частина Севрюківської і Ледянської сільських рад. Усе це, даруйте, на голові і в душі керівника.
Галина Василівна переконана, що не хлібом єдиним живе людина. Отож медичні, навчальні заклади трьох сільських рад, вогнища культури тощо — це зона її особливої уваги та турботи. Вона завжди присутня на першому і останньому дзвонику в школах, де учні отримують з її рук подарунки і грошові премії. Галина Василівна вірить, що хтось з них навчатиметься у вищих і середніх навчальних закладах, а хтось обов’язково залишиться у рідному селі і знайде тут свою долю.
На території Малоклітнянської сільської ради є три православних храми: у Великій Клітній, Волиці-2 та у Кошелівці. І за них вболіває й турбується керівник господарства. Отож, за участь у будівництві церкви Олександра Невського у Кошелівці Галина Василівна нагороджена медаллю «За заслуги перед Українською православною церк-вою» та Грамотою митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля української православної церкви Блаженнійшого Володимира. А ще за її ініціативою було виділено кошти на будівництво дзвіниці в с. Волиця-2, встановлено поклінні хрести у Великій Клітній, Кошелівці, Волиці-2 і Ледянці, замінено огорожу на всіх місцевих сільських цвинтарях.
Наша ювілярка ніколи не просила у Бога легкого життя, а жадала, щоб зробив її сильнішою, наполегливішою і невтомною. І Всевишній почув це.
Її втіхою і радістю нині є донька, син і, звісно ж, онучата-ластів’ята. А усі ж близькі, друзі, знайомі, колеги і, певна річ, колектив газети «Подільські вісті» зичать Галині Василівні нових, трудових і людських перемог на усіх життєвих дорогах. Нехай Вас повсякчас супроводжують вірна фортуна, незгасна енергія, міцне здоров’я, щастя, фінансова стабільність і прихильна жіноча доля.