Курси валют

Кажуть, в житті людини випадає лише один шанс зробити блискавичну кар’єру, сісти у високе крісло, сягнути бажаної висоти. А Віталій Кривак, оглядаючись назад з вершини свого 60-ліття, каже, що таких можливостей у нього було значно більше. І додає: «Мені й самому цікаво, як би усе склалося, коли б зробив зовсім інший вибір?»

Ще під час навчання на економічному факультеті Кам’янець-Подільського сільгоспінституту йому пророкували майбутнє науковця. Він і сам був не проти згодом засісти за кандидатську і залишитися працювати в інституті, де все знайоме і близьке.
Проте, з’ясувалося, треба було «потерпіти» півроку, коли на кафедрі економіки для нього з’явиться місце. Тож вирушив Віталій Кривак у село Користове Волочиського району в господарство «Нива» з упевненістю, що вже скоро повертатиметься на рідну Кам’янеччину.
У Користовій і справді довго не затримався. Бо толкового хлопця помітили у районному центрі. Пропозицій на роботу було хоч відбавляй. «Сватали» Віталія і в органи внутрішніх справ, і в СБУ, і в райком партії. Думки про науку, викладацьку діяльність залишилися десь позаду, і йому знову довелося визначатися з черговим вибором.
І хоч став працювати Віталій Кривак в оргвідділі Волочиського райкому партії, і хоч тут відкривалися перспективи до вищої посади, доля підкидала чергові «сюрпризи». Керівництво райкому наполегливо рекомендувало очолити одне з господарств. Йому довелося навіть побувати на зборах колективів аж у семи селах, проте він все одно вагався і чіткої відповіді начальство районне так і не почуло. А тому церемонитися з Криваком не стали. Як кажуть, добровільно-примусово довелося іти керівником у господарство «Мир», що об’єднало села Федірки і Мирівка.
— Я був вражений тим, що колгосп, на рахунку якого було 6,5 мільйона карбованців, не зміг ні доріг прокласти в селі, ні водогону. Маючи кошти, у соціальний розвиток їх не вкладали.
Пригадую, що насамперед завезли 18 КАМАЗів щебеню, аби позасипати глибокі ями, вибоїни на дорозі. За будь-яких обставин вирішив я ще й газифікувати село, — продовжує розповідь Віталій Нестерович. — У той час проживав у нас костоправ, до якого намагалася потрапити і київська знать. Через нього і познайомився, як кажуть, з потрібними людьми. В районі ще й не знали, що я вже зумів виготовити проектно-кошторисну документацію на газовідведення, що труби закупив. Докоряли таким «самоуправством». Але, тепер це схоже на фантастику, за кошти господарства ми проклали 45 кілометрів труб і у кожну хату закупили газовий котел.
У роботі, зрозуміло, всілякі моменти траплялися. Але загалом, можна вважати, нам щастило добиватися цілей, які ставили перед собою. Може й через те, аж важко повірити, мене вмовляли у 1994 році балотуватися у народні депутати. Уявляєте? Вмовляли! Гарантували підтримку. Та я не захотів залишати сім’ю, місце, до якого вже прикипів. Так, це знову був шанс різко змінити життя, попливти іншим руслом. Відмовився, сказав, що треба ще трохи набратися досвіду. Якби ж то нинішні депутати, ідучи в парламент, зважали на свій досвід, прислухалися до своєї совісті, може б, і не були тоді «слуги народу» такими чужими для своїх же співвітчизників, — розмірковує мій співбесідник.
— На превеликий жаль, веде далі, — дев’яності роки були позначені страшним обманом і знущанням державної верхівки над народом. Заощаджування людей зникли, гроші перетворилися на прості папірці, гіперінфляція підкосила, або знищила багато колись успішних підприємств. Що й казати, коли у Волочиському районі з усіх агроформувань на ногах залишився лише наш «Мир» і кооператив села Соломна.
А далі розповідь Віталія Нестеровича нагадує детективну історію, хоча йому довелося пережити її насправді. Хіба ж тепер секрет, що реформування, яке затіяли у ті часи в сільському господарстві, несло з собою розруху, робило одних багатими, а більшість — жебраками. Не дивно, що прибрати до своїх рук успішне агроформування «Мир» було чимало охочих. Навіть з інших областей наїжджали в село, і від хати до хати проводили агітаційну роботу, вмовляючи передати свої земельні паї новим господарям. Переважна більшість, як і раніше, дослухалися до Кривака. А він стояв на своєму: завершимо рік, прозвітуємо перед громадою і вирішуватимемо спільно, як бути.
Та часу на це невгамовні «гості» не давали. Його будинок взяли в облогу, контору також. Паркани і стовпи були розклеєні провокаційними листівками. Де й бралися сили, щоб не зірватися, не втратити розсудливість.
Тепер він з посмішкою каже, що довелося кілька днів жити в лісі, куди надійні друзі доставляли харчі і воду. Та було не до сміху, коли щойно з’явився в конторі господарства, а в кабінет увірвалися двоє, озброєні, з вимогою віддати усі документи й передати керівництво іншим особам. Навіть несподівано для себе сказав, що вони запізнилися, бо «Мир» вже підписав договір і став частиною зовсім іншої компанії.
— Я чітко усвідомив, що спокійного життя нам не бачити. А тому і справді треба об’єднуватися, але з тими, хто близький по духу, помислах, з ким не посоромимося і з ким бачимо перспективу. Ось так  влилися у ТОВ «Волочиськ агро» агрохолдингу «Астра-Київ».
Мені імпонує господарське ставлення до землі, тут дбають про людей, працюють чесно, без прихованих конвертів. «Волочиськ агро» постійно розвивається, а це запорука благополуччя.
Цікаво було слухати міркування Віталія Нестеровича про справедливість та олігархічну владу, моральні цінності і найбільше багатство держави — землю.
А наостанок Віталій Кривак сказав, що дорогий його серцю «Мир» усім добрим людям бажає миру. Такого бажаного нині миру, спокою та усіляких гараздів зичить своєму колезі у день славного 60-ліття увесь колектив ТОВ «Волочиськ агро». Втілення усіх мрій зичать Вам, Віталію Нестеровичу,  і «Подільські вісті».