«Напишіть у «Подільських вістях»  про нашого мера!», — з такими словами звернулися до нас пересічні  деражнянці  під час одного з редакційних відряджень до Деражні.  
Це ж треба?  — подумалось. Як правило, люди ганять  місцеву  владу.  А тут — навпаки!
Те, що Андрій Ковпак мер  «неформатний»,  зрозуміло одразу.  Молодий, спортивної статури, буквально випромінював енергію. Від того, з яким запалом говорив він про справи та деражнян,  як розмірковував про майбутнє,  відчувалося, розповісти йому  було про що.

– Андрію Миколайовичу, чи Ви часом не наймолодший міський голова нашої області?
– Ви поцілили в точку! Скажу більше — один із наймолодших мерів України. За це, та, як тренер із боксу, навіть потрапив рік тому до рейтингу журналу «Фокус». Стаття називалася «10 найбільш неочікуваних переможців на виборах градоначальників».
– Як же Ви, хоч і юрист за освітою, та без жодного управлінського досвіду, за покликом душі — тренер, майстер спорту, наважилися балотуватися в мери?
– Я ще просто не знав, скільки проблем на мене чекає! Це вже тепер, коли я пірнув у справи з головою, можу сказати, як то було небезпечно (сміється). Уже в перші місяці зіткнувся з таким бюрократизмом, від якого просто нерви здавали. Скажімо, через те, що казначейство притримувало кошти, ми три місяці лампочки купували!
Перше, що зробили, це перевели Деражню повністю на світлодіодні лампочки. Раніше світив лиш кожен третій ліхтар. Використовувалися неекономні лампи розжарювання. Тепер, якщо в’їжджати ввечері в Деражню – вона вся сяє!
 У нас у місті є навіть лінії, які ми самі збудували. Я загорівся цією ідеєю, хотів зробити людям такий подарунок. Знайшов через власні знайомства частину «беушних» стовпів. РЕС, спасибі його прогресивному керівнику, допоміг їх поставити, лампочки і ліхтарі купили за кошти міськради. Схему, звісно, з відповідними інстанціями погоджено…
– Деражнянський ЖЕК, маємо таку інформацію, цього року виходить на одне з перших місць в Україні з використання коштів. Це щось з розряду фантастики. Він же завжди стояв, що називається, з простягнутою рукою. І мало кому було до того діло...
– Деражня фактично перебувала на межі екологічної катастрофи. Мережа постачання водних стоків до станції штучної біологічної очистки застаріла настільки, що стала аварійною. Найгірше ж те, що через проіржавілі труби стоки потрапляли у річку Вовк.
 Зволікати далі було неможливо. Тож ми забили на сполох. На щастя, з фонду екології Хмельницької області на реконструкцію мережі вдалося залучити мільйон 350 тисяч гривень. Ще 135 тисяч гривень ми спрямували з коштів міського бюджету. Між іншим, власними силами ми ще й розчистили ріку, почистили замулені ставки, вивели за водойму канаву.
Між іншим, коли ми з новою командою приступили рік тому до роботи, в нашому ЖЕКу, дійсно, не було нічого. Та за цей час ми вже придбали асенізаторську машину, міні-трактор, трактор, сміттєвоз, бульдозер, автовишку. Плануємо придбати екскаватор. Частково це завдяки перевиконанню бюджету…
– А як долаєте, Андрію Миколайовичу, проблему питної води? Не тільки область, але й частину Деражні ця біда не обминула…
– Та в мене двері в кабінет не зачинялися, стільки людей, що живуть на Троянах (мікрорайон Деражні) оббивали поріг із проханням допомогти їм викопати криницю на подвір’ї!
Річ у тому, що в старій свердловині стався зсув грунту й насос качав воду з болотом. Води в башті людям вистачало лиш на 2-3 години в день. Навіть пральними машинами жителі не могли користуватися. Це тривало роками. Наші попередники навіть крани туди заганяли, та нічого не допомогло.
Тож довелося бурити нову свердловину. Планували робити її на сто метрів углиб, та вже через 67 метрів води пішло вдвічі більше, аніж ми очікували!
Найцікавіше ж було тоді, коли повезли воду на експертизу. Виявилося, що вона за своїми властивостями майже така, як лікувальна мінеральна!
На нову свердловину кинули нові залізні труби, поставили енергозберігаючий італійський насос, що втричі економить електроенергію. Саму башту пофарбували в синьо-жовтий колір, почистили її та облагородили територію, зробили заїзд. Тепер це взірцева свердловина! Тільки потепліє, підключимо сюди цілий мікрорайон. Вода чудова, тиск – достатній!
Допоміг у фінансуванні цього проекту Фонд регіонального розвитку.
– В’їжджаючи в Деражню, ми звернули увагу на повністю оновлений міст. Як деражнянка сама, знаю скільки страху навівав людям останнім часом цей міст-старожил. Бордюри вже просто падали у воду.
– За цей міст ми з перших днів почали звертатися до депутатів, обходили всі інстанції. Коли тут почали їздити фури по 40 тонн, навантажені зерном, цей міст аж стогнав, так хитався. І це не дивно. Бо йому ж уже років під 70 буде. Розрахований він був на автомобіль, не більший ЗІЛа. Наразі в районі планується будівництво великих елеваторів. Об’єми навантаження на міст стануть дуже значні. А так хочеться, щоб підприємства в нас будувалися!
Тож аварійний капітальний ремонт мосту, який таки вдалося здійснити – це великий крок уперед. На два мільйони його профінансувала служба автомобільних доріг, по двісті тисяч виділили міська та районна влади.
 – Цікаво, чи отримав міський бюджет Деражні цього року якісь нові джерела фінансування?
– По-перше, вдалося домогтися справедливої орендної плати за землю. До цього її ніхто так як потрібно не сплачував.
По-друге, якщо ви станете обличчям до автостанції і подивитеся на пагорб, де був кар’єр колишнього цегельного заводу, то побачите ціле поле сонячних батарей, вісім гектарів. Питання про їх встановлення порушувалося багато років. Нарешті це стало дійсністю. Та головне, що фірма, яка займається таким бізнесом (не буду приховувати, вона закордонна), зареєстрована на нашу вимогу в Деражні. А це дозволяє місцевому бюджету отримувати 450 тисяч гривень оренди на рік. У планах її директора, а він сам є жителем Деражні, створення двох десятків робочих місць.
– Андрію Миколайовичу, як Ви набули рис господарника? Це, можливо йде з Вашого роду?
– Я знаю одне. Є питання – їх треба вирішувати! Бо попереду у нас справ значно більше, ніж тих, які вдалося зробити.