Сашка знаю давно. Приємний на зовнішність чоловік. Єдиний ґандж  — зіпсуті зуби. Як посміхнеться, то хоч тікай. Сашко знав про цю ваду, а ось візит до стоматологів відкладав: то часу не було, то грошей.  А оце через півтора року зустрілися з ним. Сашко засяяв голлівудською посмішкою, двома рядами прекрасних зубів, якими хоч цвяхи кусай. А далі повідав, що два роки воював в АТО. Досить того, що зуби від природи не вдалися, то на Донбасі через погану воду геть їх втратив. У Хмельницькому в “Приватній   стоматологічній практиці” його бойові побратими лікувалися, і він туди направився. А через кілька місяців як на світ народився. Сам Микола Корольчук, головний лікар цього медичного закладу,  відомий не лише на Хмельниччині, а й в Україні стоматолог, розв’язав вічну проблему Сашка. І, головне, все безкоштовно, як кажуть, “за рахунок фірми”. І таких бійців пройшло через руки Корольчуків, бо тут працюють ще донька шефа  Олеся і її чоловік Назар, сотні і сотні...

Шлях до альтруїзму, або ж назвемо речі своїми іменами, патріотизму, в родині Корольчуків невипадкові. Наша  газета (“ПВ” за 7 квітня 2016 року “Заґратована юність”) писала про маму Миколи Леонтійовича — Тетяну Корольчук. Народилася вона у заможній сім’ї. Живи й радій. Та дівчина не стала  байдужим спостерігачем трагічної долі України, бо є поняття вищі усяких матеріальних вигод.  Усю свою юність Тетяна воювала в лавах ОУН-УПА за незалежність України: у роки війни — проти фашистів, а згодом проти тоталітарного режиму. Тюрми, табори. Таким був її життєвий шлях.
 У лютневі “гарячі” дні Революції гідності побувала на Майдані в Києві із сином Миколою, онуками Олесею, Назаром.
Воно ж зрозуміло, що в цьому світі ніщо з нічого не береться і нікуди не зникає. Бо лукавість і щирість, боягузство і героїзм, ненаситність і безкорисність теж мають свій  генетичний код, свою спадковість. Миколі Корольчуку передався родинний скарб — українця-патріота.
Отож до столиці вирушив  він одразу ж після дикого побиття студентів. Сів у машину, взявши з Хмельницького майдану ще чотирьох однодумців, і, нумо, на допомогу повсталим. Про ті епізоди можна писати книги. Те, що діялося тоді на столичному Майдані, інакше як побоїщем
не назвати. І, якби не лікарі, медики-добровольці, скільки б померло  від вогнепальних поранень, міліцейських палиць чи застосування газів — ніхто не знає.
Микола Леонтійович одразу ж опанував усі тонкощі професій: і хірурга, і травматолога, і анестезіолога. Кулі та осколки з тіла поранених витягував так професійно, що ніхто й гадки не мав, що він стоматолог. Зцілені щиро дякували, дехто тягнувся навіть руки цілувати.
— Якось у наш шпиталь навідався дідусь із пакетом. Каже: оце сало, домашні яїчка, молоко на кухню передайте. А нам протягує йод, анальгін, димедрол. Медикаменти дешеві, але ж від душі, за мізерну пенсію придбані.
Навідалася вже немолода киянка: «Я — лікар, першого пораненого візьму додому на лікування».
Допомагали студенти — завтрашні медики, мовляв, будемо санітарами.  І доценти, і кандидати медичних наук. Все вимили, віддраяли і за ніч в адміністративному приміщенні дві операційні  розбили. Пам’ятаю Уляну Супрун, рентгенолога, її чоловіка  журналіста Марка. Вдень і вночі працювали  тут. І 63-річного анестезіолога зі столиці не забуду.  А ще був зі мною травматолог Володя. Він операції пораненим проводив. Згодом рибу ловив, продавав, а всі гроші на допомогу бійцям АТО переказував. То, скажіть, чи є такий режим, така хунта, щоб могла здолати наш народ, який повстав за своє гідне життя? — мовить Микола Корольчук.    
У лікарню з поранених ніхто не звертався, бо доносили тодішній владі. Траплялися  на Майдані випадкові люди. Якась столична пані каже хворому, мовляв, приїдете до мене в лікарню на діагностику, адресу дає. Я вас за 100 гриваків обстежу. Її одразу ж Корольчук і його колеги згидили та вказали  на двері.  
Епізоди, епізоди. Їх сотні,  тисячі. А якщо зіткати в одну-єдину картину, вийде полотно, яке не під силу створити жодному найталановитішому художнику світу. Бо автором такого буремного дійства може бути лише народ, лише усі ми разом.
Майдан для Миколи Леонтійовича не закінчився й понині. Правда, трансформувався він в активну, повсякденну допомогу воїнам АТО. Провів  кілька платних семінарів для лікарів-стоматологів із надскладної регенеративної ендодонтії, адже має десять років досвіду в  цій галузі.  Кошти, зароблені з цих актуальних заходів, переказав на потреби Української армії. Адже лейтмотивом семінарів було: “Підтримай армію! Збережи життя! Хто, як не ми!”.
Коли більшовики на чолі з Будьонним вдерлися в Польщу, їх звідтіля вигнали не стільки військові, скільки патріоти-волонтери та добровольці. І сьогодні українці демонструють  усьому світу, що народ сильний не стільки танками, артилерією, авіацією (хоча це теж не другорядне), скільки духом й прагненням  перемогти супостата. Там, на Майдані, у таких добровольців як Микола Корольчук була одна винагорода, одна відзнака — ймовірна смерть.
Приватний підприємець Сергій Василишин — побратим і соратник Миколи Корольчука  у благодійних, спонсорських справах. Обоє з перших днів АТО допомагають армії. Залучили їй на допомогу (це:  ремонт бронетехніки, придбані тепловізори, одяг, продовольство, безкоштовна стоматологічна  допомога бійцям) уже понад мільйон гривень. Однак головне те, що статки  Миколи Корольчука і Сергія Василишина  не такі вже й великі, як, скажімо,  в наших е-декларантів.  Проте  не чути, щоб усі вони — від Президента і до нижчих каст владців — так активно допомагали рідній армії. Що ж, як писав наш духовний  батько Шевченко, ненаситний, зажерливий воду з Дніпра не вип’є, хоч лусне.
Завтра,  у перший день Різдва Христового, Микола Корольчук святкуватиме свої золоті 55. Йому шлють  щирі вітання малюки дитячого будинку сімейного типу Олени Венгловської, “Дитячого ковчегу” підлітки після інтернатних закладів” Альони Терлецької, благодійного фонду “Милосердя” Тетяни Воронцової, сотні зцілених майданівців та бійців АТО, яких матеріально, фінансово підтримує   і безкоштовно лікує наш шановний ювіляр.
Не треба любити весь світ, допоможи нужденному, дитині-сироті,  своїй армії  і ти виправдаєш високе звання “Людина”.
Отож з роси і води Вам, наш славний, безкорисливий Миколо Леонтійовичу!  Хай ще довго-довго колоситься та стелиться Ваш життєвий шлях.
Слава Україні!
Героям слава!
На фото: Микола КОРОЛЬЧУК (крайній справа) дуже швидко опанував спеціальність хірурга в криваві, “гарячі” дні Революції гідності.  Тут на фото він надає високопрофесійну лікарську допомогу пораненому.