Двадцятивосьмирічний Андрій Бойко розповідає про події десятирічної давнини відсторонено, ніби вони його і не стосуються: «Стояла небувала спека. Вирішив скупатися. Щосили відштовхнувшись від берега річки, пірнув у воду. Дно виявилося значно ближчим, аніж розраховував. Удар об нього був такий сильний, що одразу знепритомнів. Із води витягав уже друг. Перелом шийного відділу хребта паралізував нижню частину тіла».
Важко собі уявити, як один імпульсивний вчинок може переламати  життя. Після травми юнак не зміг ходити.  Проте Андрій виявив виняткову силу духу, аби не занапастити себе у жалю та відчаї.

Вжахнутися від себе
Найважчими були перші два роки: не міг психологічно усвідомити себе у новому стані, не розуміючи,  що робити далі? З часом, завдяки друзям та близьким, дійшов думки, що хоча життя й змінилося, але триває.
Довго лікувався у Хмельницькому,  їздив у санаторій для спинальників у Саки (АР Крим), проходив реабілітацію у Карпатах. Шукав людей з такими ж потребами. Переконаний — лише ті, хто знає ситуацію, так би мовити, зсередини, можуть дати цінну пораду чи скерувати у складних життєвих обставинах.
Важко переоцінити допомогу рідних та найвідданіших друзів, котрі не дали випасти з ритму життя. Особливо знадобилася та допомога, коли зіштовхнувся з бюрократією у медичній галузі. До прикладу, необхідність надавати довідки, які не прописані в жодному законодавчому акті. Доводилося гримати у двері різних кабінетів, аби здобути потрібного папірця. А таких “листків щастя” вимагалися десятки. І при цьому нікому не було діла до того, що людина, котра має це зробити, навіть не може самотужки вийти з дому!
Справжнім порятунком для Андрія став табір активної реабілітації. Філософія установи: “Навчився жити у візку сам - навчи іншого”.  Розрахований він на людей з ушкодженим спинним мозком та ураженими функціями тазових органів. По суті, це комплекс засобів фізичної культури і спорту, скерованих на самообслуговування, інтеграцію та суспільну активність людини.
У ньому набув дорогоцінного досвіду максимальної незалежності від сторонньої допомоги.
Зустріч із людьми, як сам каже, “більш нормальними аніж нормальні”, мотивувала до змін. Хтось сказав: “Людина має вжахнутися від себе”, — це коли розумієш, що далі так жити не можна, довіряєшся Богу і починаєш рухатися вперед.
Правда життя
Нині Андрій Бойко має змогу допомагати таким як сам у невеличкому спортивно-реабілітаційному центрі. У співпраці з волонтерами, ділиться власним досвідом життя з людьми з обмеженими фізичними можливостями в умовах чиновницького “начихательства”.
“Правда життя у тому, що самотнього прохача відфутболюють. Дається  взнаки, насамперед, відсутність інформації за межами міст. У мене є знайомі, котрі не знають, до кого звертатися і куди писати, щоб отримати санаторно-курортне лікування або компенсацію, якщо путівка не була використана. Плюс бюрократична тяганина на кожному кроці, — певно сподіваються, що у відвідувача бажання пропаде чогось добиватися. І дійсно, через брак умов та сили частина людей з особливими потребами відмовляється оббивати пороги. Взяти, до прикладу, елементарне — в установах відсутні пандуси. А якщо вони і є, то такої крутизни, наче люди на візках екстремали.  У сукупності ці та інші фактори допікають так, що виникає непереборне бажання плюнути на таку, з дозволу сказати, опіку з боки держави та толерантність суспільства. Від відчуття власної немічності — спиваються.
Тому дуже важливо, аби люди з обмеженими фізичними можливостями  об’єднувалися. Коли справою системно займатиметься гурт людей, то вона рушає з місця. Потрібно не боятися вимагати від держслужбовців виконання  своїх обов’язків. Це єдиний важіль впливу. Крім того, в гурті акумулюється запас драйву. А людині можна допомогти, коли вона захоче сама щось змінити”.
Для довідки
Враховуючи, що нині на сході України йде гібридна війна, засоби ведення якої розраховані на максимальне каліцтво солдатів, за порадою Андрія, ми звернулися у Національну асамблею інвалідів України з проханням детальніше розповісти про програму активної реабілітації для поранених воїнів. Нам повідомили:  триває набір на програму “Повернення до життя”. Взяти участь у ній можуть учасники бойових дій з порушеннями опорно-рухового апарату, у т. ч. ампутацією кінцівок, порушеннями зору, слуху, травмами хребта з ураженням спинного мозку, черепно-мозковими травмами тощо, і які не мають відкритих ран та суворих протипоказань до фізичних навантажень. Табори проходять на базі Західного реабілітаційно-спортивного центру в селі Яворів Турківського району Львівської області. Графік проведення: 19-30 квітня, 8-19 травня, 11-22 червня, 29 червня - 9 липня, 20-31 липня, 19-31 вересня, 11-22 жовтня, 16-27 листопада, 2-13 грудня.
Аби потрапити до табору, достатньо заповнити анкету-заяву на сайті Національної асамблеї осіб з інвалідністю України (www.naiu.org.ua[1]).  За довідками звертайтеся за телефонами: координаторів програми +38(050) 490-10-94, +38(050) 409-41-14, або до офісу Національної асамблеї +38(044) 279-61-82.