У робочому кабінеті застати його не так то й просто. Хоча на підприємстві він не буває хіба що тоді, коли у тривалому відрядженні. А так – завжди на виробництві, адже не всі питання вирішиш на планерках. Щодень виникають певні проблеми, непередбачувані ситуа-ції. Тож треба порадитися із спеціалістами, робітниками. До того ж і громадських клопотів вистачає. То хтось із виборців з невідкладного питання звернеться, то із владних структур чи громадських організацій хтось завітає, то волонтери… Словом, у кожного свої проблеми, прохання, пропозиції. Кожного треба вислухати, почути, допомогти. Бо для керівника Деражнянського молочного заводу, депутата Валерія Станіславовича Яглінського винятково уважно ставитися до людей — повсякденне правило.
Вже третій десяток років керує він підприємством. Тож, як кажуть, життя багато чому навчило. Та й батьківські уроки людяності не минули марно. Наука таки не веде в ліс…
…Неспокійний для України 1991-й. Проголошення державної незалежності. Зміна суспільно-політичної формації, тож запрошення до голови райвиконкому Івана Скоропуда перший секретар райкому комсомолу Валерій Яглінський сприйняв насторожено. Та пропозиція – взяти на свої плечі Деражнянський молокозавод – приголомшила. Адже заводу в повному розумінні слова тоді практично не було. Діяв приймальний пункт, на який господарства району здавали щоденно немало-небагато – майже 150 тонн молока. Тож виконком районної ради дійшов думки: направити туди керівником економіста за фахом Валерія Яглінського. Треба ж по-господарськи використати продукцію, яку виробляють і здають селяни. Це розумів і Валерій, але був спантеличений пропозицією, бо, відверто кажучи, особливого бажання керувати «підприємством», яке більше існувало на папері, аніж у реальності — не було.
Але… очільники району переконали. Отож, починаючи з 1991 року, він став біля керма занепалої молочарні в Деражні. Тоді, до речі, номенклатура продукції ледь сягала п’яти видів. Тож молодому директору довелось розпочинати нову сторінку в літописі підприємства, як кажуть, із чистого аркуша. На перших порах об’єднали Вовковинецький та Деражнянський цехи. Завдяки такому злиттю завод одержав статус юридичної особи та дозвіл на вихід з підпорядкування Хмельницькмол-прому. Вже в червні 1994 р. зареєстрували колективне підприємство «Деражнянський молочний завод», яке невдовзі реорганізували в акціонерне товариство. Тоді ж В. С. Яглінського обрали головою правління цього товариства.
…Минули роки, десятиліття. Тепер Деражнянський молочний завод — сучасне економічно стабільне підприємство, де мають роботу й пристойну зарплату майже дві сотні працівників. Його продукція користується гарним попитом не тільки на Поділлі, а й в інших регіонах України та за її межами. Завод удостоєний дипломів «Лідер галузі», «Золотий символ якості», неодноразовий переможець конкурсів «Для людей, для держави», «Сто кращих товарів України»…
Та Валерій Станіславович — у постійному пошуку нового, перспективного, ефективного. Він піклується не тільки про довірене підприємство, розширення асортименту та якості продукції, а й про місто, в якому живе, про рідні Вовковинці, Деражнянщину. Завдяки його депутатській ініціативі та наполегливості у районі розв’язано чимало значимих проблем. Це, зокрема, газифікація, впорядкування доріг, придбання сучасного обладнання для закладів охорони здоров’я. До цього варто додати постійну допомогу школам та дошкільним закладам, сприяння у розвитку культури та спорту, фінансову та матеріальну підтримку захисників України, ветеранських організацій та багато інших суспільно значимих справ.
По праці – й шана. Валерій Яглінський – лауреат Міжнародного економічного конкурсу «Партнер ХХІ століття», заслужений працівник промисловості України. За значний внесок у розвиток економіки держави в 2011 році удостоєний почесного звання «Кращий керівник року». А ще нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнаками, грамотами й подяками Міністерства аграрної політики, місцевих органів влади.
Та найвища його нагорода – шана й повага, визнання і довіра земляків. Звісно, все це не прийшло само по собі. «Дерево шанують, як гарно родить, а людину – як добре робить». У цих словах Віталія Олуйка, доктора наук з державного управління, заслуженого юриста України, колишнього комсомольського вожака Хмельниччини розшифровується секрет успіхів Валерія Яглінського, який свого часу також пройшов комсомольську школу, де значною мірою освоїв ази організаторської роботи з людьми. Той багаж знань та навичок добре стає йому в пригоді тепер – на посаді керівника трудового колективу, в повсякденній громадській діяльності.
До речі, фахівці з нумерології, мабуть, небезпідставно переконують, що за датою народження можна визначити не тільки майбутнє, а й характер, здібності, покликання людини. Отож, 24 числа народжуються ті, основне місце в житті котрих відводиться сім’ї, людям. Вони прагнуть бути потрібними, корисними суспільству. Тож по-справжньому щасливими відчувають себе тоді, коли допомогли комусь. Всі ці ознаки цілком співпадають з рисами нашого героя.
Рідні, друзі, колеги, земляки, вітаючи Валерія Станіславовича з ювілеєм зичать йому всіх гараздів – здоров’я міцного, довголіття, успіхів у многотрудній праці та громадській діяльності. Тож нехай всі найкращі побажання, найзаповітніші мрії та сподівання ювіляра неодмінно здійсняться.
P.S. Від редакції: Колектив часопису «Подільські вісті», шанувальником якого є наш славний ювіляр, приєднується до усіх щирих вітань і зичить Вам, Валерію Станіславовичу, творчої наснаги в усіх Ваших благородних справах. А ще: святкового настрою, польоту мрій, впевнених перемог на життєвих дорогах і перехрестях.
Нехай повсюдно Вас супроводжує її Величність Удача в досягненні мети, а робота приносить лише задоволення і душевний комфорт.
Gismeteo 
