Як відомо, усі люди поділяються на кілька категорій. Перша, це ті, що вміють працювати і самовіддано трудяться. Друга — ті, які не вміють працювати, але вчать інших, як це робити. Третя, які не вміють ні працювати, ні вчити, зате настирливо вчать, як треба вчити. І четверта, які не вміють ані працювати, ані вчити як вчити. Такі стають політиками.
Наш ювіляр, голова Апеляційного суду Хмельницької області Анатолій Марцинкевич належить до першої категорії. Іншими словами, він чистої води трудоголік. Цю рису йому прищепило життя і, звісно ж, його батьки-селяни Зінаїда та Микола. Бо перші трудові університети малого Толіка пройшли не в артеках чи на золотоносних чорноморських берегах, а на сапанні кількох гектарів буряків маминої норми та серед солодких хлібних порохів Соколівського зернотоку. Словом, змалку спізнав він усі «принади» копійчаної колгоспної праці. А ще затямив хлопчина просту, але мудру сільську філософію: не будеш вчитися — залишишся в колгоспі «бичкам хвости крутити».
Першою знаковою перемогою в житті Анатолія став вступ до найпрестижнішого вузу країни — Харківського юридичного інституту. Згодом, подолавши чи не всі щаблі юриспруденції, стає суддею Хмельницького міського суду, а через кілька років його призначають першим заступником голови Апеляційного суду області. Рішенням десятого позачергового з’їзду суддів України Анатолія Марцинкевича обрано членом вищої кваліфікаційної комісії суддів держави. Натомість через чотири роки обрано новий склад Ради суддів України із новим її секретарем Анатолієм Марцинкевичем. А в результаті таємного голосування колектив Апеляційного суду Хмельницької області обирає його своїм керівником. Час — непростий: кадровий голод, наднавантаження на діючих суддів, технічно-матеріальна убогість. Словом, спадщина — не позаздриш...
Однак відомо, хто стукає, тому відчиняють, а хто йде — той обв’язково здолає будь-який шлях. І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь. Саме ця мудрість стала нинішньою концепцією життя ювіляра.
За кордоном він вивчає тамтешнє судочинство, запозичуючи його кращі моделі, аби в Україні судова реформа пройшла зважено, раціонально, з користю насамперед для людей. Він проводить «круглі столи» для Ради суддів України, щоб поширити й адаптувати досвід Хмельницького Апеляційного суду саме в розрізі співпраці суддів із журналістами. Бо переконаний, суд має працювати прозоро і гласно, а суспільство має право знати про перші кроки реформування. Досвід Анатолія Марцинкевича переймають нині його колеги з усієї України.
А користуючись нагодою, що Анатолій Миколайович людина комунікабельна, доброзичлива, щира, чуйна і, що він є шанувальником нашої газети, зичимо йому нових перемог та удач на всіх подальших життєвих дорогах і перехрестях. З роси й води Вам, Анатолію Миколайовичу!
Gismeteo 
