У пору, коли невидимий художник розмальовує неповторними барвами листя дерев, прощаючись із літом, 22 жовтня 1937 року в древньому місті Старокостянтинові, у родині Якубінських Григорія Івановича та Олени Василівни народилася друга донечка, яку назвали Тамарою.
Нині людей, які народилися в ті роки, називають «дітьми війни». Вони рано дорослішали, вчилися не згинатися перед труднощами, переносити мужньо втрату рідних зуміли зберегти особливе ставлення до тих, хто віддав життя за Батьківщину. Батько Тамари Григорівни, капітан, начальник штабу розвідки сьомої стрілецької дивізії, загинув у боях Великої Вітчизняної війни уже в вересні 1941 року. Мати з двома маленькими доньками була евакуйована в місто Перм, де працювала на швейній фабриці, шиючи обмундирування для воїнів Червоної армії. 1945 рік – рік Перемоги для Тамари незабутній ще й тим, що вона стала першокласницею Хмельницької середньої школи № 1, яку закінчила з золотою медаллю в 1955 році. Це було перше визнання, перша нагорода за сумлінну працю. В подальшому житті Тамари Григорівни їх буде чимало. У цьому ж році вона вже студентка історико-філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. І тут знову проявилися притаманні їй риси – працелюбність, допитливість, висока вимогливість до себе, жага до знань. Відмінниця, краща гімнастка інституту. По закінченні вишу просить Державну комісію направити її в Таджикистан. Там і розпочалися педагогічні будні вчительки російської мови та літератури. Кишлак Сари-Чашма Кулябської області був південним кордоном тодішнього Радянського Союзу. Звідси, з гори, на яку допитлива вчителька часто підіймалася, було добре видно сусідню державу – Афганістан. Звичайно, в 1960 році вона не могла навіть подумати, що через 20 років її первісток, син Ігор буде перебувати в цій державі у складі військового контингенту радянських військ.
Шлюб з випускником Кам’янець-Подільського педінституту, майстром спорту Богданом Вознюком повернув її з Таджикистану в місто Хмельницький. Після повернення вона працює вчителем історії в СШ № 18. У 1972 році Тамара Григорівна призначена на посаду організатора позакласної і позашкільної роботи цієї школи.
Працьовитість, невичерпна енергія, ентузіазм, пошук нового привели до нової сторінки її біографії – в 1974 році на конкурсній основі вона призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи Хмельницького базового медичного училища. Тут найповніше розкрилися її людські і професійні якості: аналітичний розум, ерудиція, інтелігентність, висока внутрішня культура, організаторські здібності, вимогливість до себе. Все подальше життя Тамари Вознюк пов’язане з Хмельницьким медичним училищем. Вона започаткувала виховні заходи, конкурси, які стали популярними серед студентів,їхніх батьків, співробітників училища.
Не одне покоління випускників Хмельницького медичного училища, які вступили до медичних вишів, користувалися її конспектами лекцій з філософії. Досвід роботи Тамари Григорівни свого часу був узагальнений і розповсюджений Радою директорів технікумів та училищ Хмельницької області. Її творчі досягнення знайшли відображення в навчально-методичному посібнику. Майже сорок років Тамара Григорівна віддала Хмельницькому медичному училищі. Вона – заслужений вчитель України, кавалер ордена Дружби народів, відмінник освіти України, нагороджена медаллю А. С. Макаренка, Грамотами Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, обласних управлінь освіти та охорони здоров’я Хмельницької області.
Педагогічна праця для Тамари Григорівни – не лише головний сенс життя, але й головна її радість. Ветерани училища, друзі, колишні учні вітають Тамару Григорівну з ювілеєм, зичать, аби і надалі її зігрівала людська доброта. Хай стелиться довга, щаслива і світла життєва дорога!
Gismeteo 
