Кажуть, коли ВІН з’явився на світ, усі тайні і явні вороги України — заплакали. Адже 1 січня 1909 року в Старому Угриневі Калушського повіту в сім’ї греко-католицького священика отця Андрія і матушки Мирослави не просто народився син Степан — народилась реальна загроза (і подальша історія підтвердила це) всякому чужинському пануванню над Україною. Причому, не лише під час нетривалого життя героя, а й на багато років уперед, аж до нинішнього часу включно. Бо і сьогодні, коли наша воля і незалежність — під загрозою, коли тисячі українських патріотів віддають життя і проливають кров на сході, ім’я Провідника не сходить із їхніх уст. Адже незримо Степан Бандера присутній і серед «кіборгів» у Донецькому аеропорту, і на позиціях 93-ї аеромобільної бригади в Пісках, не кажучи вже за бліндажі й окопи добровольчих загонів «ОУН», «Свята Марія» і «Правого сектору». І так буде завжди і всюди, де проливається українська кров. Проливається не за срібло-злато, а — «за честь, за славу, за народ», як співається в піснях січових стрільців, які служили у дитинстві колисковою Провіднику.
«Нема пророків у Вітчизні рідній!», — гласить народна мудрість.


Ні! Таки — є! Бо чи міг хто подумати, що пророчі слова Провідника: «Наступить час, і на клич «Слава Україні!» мільйони українців радісно відказуватимуть: «Героям слава!» — збудуться. А між тим, у здійсненні цього пророцтва ми переконалися не лише під час недавньої Революції гідності, коли гасло ОУН-УПА опанували мільйони українців, ми пересвідчуємось у цьому щодень, щогодини. У цьому переконав жителів нашого обласного центру холодний першосічневий вечір, коли понад три сотні представників «Правого сектору» і їхніх симпатиків пройшли смолоскипною ходою від майдану Незалежності до пам’ятника Тарасу Шевченку, щоб ушанувати таким чином 109-у річницю із дня народження Провідника.
...Рівно о вісімнадцятій, як і було задекларовано в оголошенні, колона, вишикувана по троє, карбуючи крок, вирушає із майдану в бік вулиці Соборної. Чітко віддає команди керівник хмельницької організації «Правий сектор» Анатолій Медведчук.
— Лаштуйсь! Струнко! Позір — направо!
Яскраво палахкотять смолоскипи в руках хлопців і дівчат у камуфляжі, а над ними, наче крила гігантських птиць, полощуться синьо-жовті і червоно-чорні прапори.
«Слава Україні!» — «Героям Слава!», — зринає раз по раз над колоною і дзвінка луна, пролетівши між сонними вже багатоповерхівками, стрімко піднімається увись і губиться, холоне в морозному вечірньому небі.
 Попереду колони — розтяжка з емблемою «Правого сектору»
і портрет Степана Бандери, виконаний студенткою педакадемії на псевдо Устина. Саму художницю — невеличку, вертляву, в камуфляжі, не розпізнати серед побратимів, які в пітьмі видаються на одне лице.
Подумалось, так, у темноті вони й справді здаються, немов близнюки, а розвидниться — стануть різними. Єдине, що їх єднатиме і вдень, і вночі — це їхні серця і душі. Точніше те, що наповнює їх по вінця — відданість Богові й Україні.
Проходячи колоною повз залитий світлом майданчик біля кінотеатру Шевченка, раптом почув із натовпу, що юрмився біля генделика, немов гадюче сичання із-під корча:
 — Да, Бандєра сєводня — модний. І чтіть єво — вигодно. Вот і старают-с-с-са!
Захотілося вигукнути на це «сичання»: «Не судіть по собі, лакузи! Бо «мода» на Бандеру з’явилася не сьогодні. Він актуальний був завжди. Щоправда, для тих лише українців, хто справді любить свій народ і хто ладен віддати своє життя за нього!».
На жаль, дисципліна маршу не дозволила відповісти недоброзичливцю, бо, хто зна, мо’, той лише прагнув спровокувати своєю реплікою конфлікт, тому вирішив дати провокатору відповідь через газету. А для цього наведу лишень 10 цитат, чи заповідей, як я їх називаю, від Прометея української революції, щоб читачі зрозуміли: «модний» Бандера передусім тому, що навіть із далеких сорокових років минулого століття давав напрочуд мудрі поради: як жити, як боротися, з ким дружити і на кого сподіватися українській нації.
1. Так він пророче передбачив і розпізнав підлу суть нашого одвічного ворога. «Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму (Федерація? — П. В.), то
він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні», — застерігав нас Бандера в 1950 році в статті «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанc». Хіба сьогоднішні події на Донбасі не підтверджують його слова?
2. Причина одвічної агресивної політики Росії щодо України, на думку Провідника, з якою важко не погодитися, полягає не в
якомусь специфічному, ворожому до України керівникові (чи то Путін, чи то Петро І — П. В.), а в самій сутності цієї держави, адже «Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується від нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння»).
3. Бандера прозорливо передбачав нинішнє вразливе становище України після здобуття незалежності. Бо, з одного боку, на Україну тиснутиме «послідовне, щораз сильніше, тотальне пов’язування народного господарства України з московським, яке продиктоване не економічними, а політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливе, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних (так і хочеться сказати газотранспортних — П. В.) її артеріях…».
4. Із далекого минулого бачив, розумів і застерігав нас — сьогоднішніх — Степан Андрійович: «Коли б, наприклад, Україна державне відірвалась від російської імперії, а Казахстан чи нації Кавказу залишились у складі чи сателітами цієї імперії (Митний Союз? СНД? — П. В.), то це було б рівнозначним із тим, що суверенність української нації і держави перебуває у величезній небезпеці від московського імперіялізму».
5. Романтиків і русофілів, яких і понині вистачає серед українців, Бандера застерігав від самогубного заспокоєння та марного сподівання на добросусідські відносини зі «старшим» братом. «Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіялізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіма силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити».
6. Що ж може убезпечити Україну? Ми кажемо — НАТО. А ось у чому бачив наш рятунок Провідник: «Побудова самостійних, національних держав у підсовєтській Європі й Азії, повний розгром російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла ніколи більш виступати з імперіялістичною агресією — се запорука існування вільної України».
7. Не дуже розраховуйте на допомогу Заходу! — ось, напевно, яку пораду міг би дати нам сьогодні Бандера. Він цілком тверезо оцінював стан речей в країнах демократії: «Нехіть серед західніх народів до революційних змагань інших народів походить з того, що вони є ситі й задоволені, хотіли б, щоб у світі не було жодних змін, які могли б спричинити переставлення міжнароднього укладу. Для них добре так, як є...»
8. На що ж тоді нам сподіватися? «Як визволення, так і оборона самостійности України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони», — заповідав Провідник.
9. Бандера чітко розумів і вказував на можливу ціну за волю і незалежність України. «Багато «визволених» після Першої світової війни націй, передусім чехи, мадяри, навіть поляки у висліді Другої світової війни так швидко втратили свою державну суверен-
ність передусім тому, що за своє «визволення» вони не заплатили належної ціни — крови нації, бо своє «визволення» дістали з чужих рук, «безкровно». А що дістається легко, легко й втрачається», — учив Він.
10. І тут постає питання, яке задавали учасники смолоскипного маршу під час мітингу біля пам’ятника Кобзарю: чи кров героїв Небесної сотні і смерть
тисяч загиблих вояків АТО вже є тією ціною, яку можна вважати платою, викупом за нашу свободу? Важко сказати. Як мовиться, майбутнє покаже… У будь-якому випадку, зауважували учасники смолоскипного маршу, «Правий сектор», рівно, як усі інші націоналістичні партії й рухи — готові до боротьби, готові віддати за Україну власне життя. Позаяк, іншого шляху для себе українські патріоти не бачать, адже, як учив Провідник, «Без власної держави, без визволення, без визвольної боротьби, а отже — й без жертв, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані демократії».