Буває, розглядаєш давні чорно-білі фотографії, і душу охоплює почуття збентеженості. Можна лише здогадуватися, про що думали люди, чиї обличчя потрапили у кадр, які слова хотіли би передати нащадкам.

...Іванківці. Світає. Над ставом піднімається туман. Десь несміливо починає свою пісню рання пташка. Із-за обрію встає сонечко, першими своїми промінчиками торкаючись вікон хати Господаря, немов промовляє: «Вставай, В’ячеславе Дмитровичу!». Прокидається село, поступово уподібнюючись до своєрідного мурашника, де кожен рухається по своїй «траєкторії», виконуючи поставлене йому завдання.

У нашій державі нема війни. Є антитерористична операція, яка триває роками. Є відрядження у зону АТО, коротшої і довшої тривалості. Скільки вже таких «командированих» побували там? А скільки не повернулося і не повернеться ніколи? Відстежуючи мову документів, ніколи в житті не здогадаєшся, що насправді у нашій державі триває війна, у якій гинуть наші — зовсім мирні! — хлопці.

Як живеться нині матері-одиначці?     

«Мамо, весь клас їде на екскурсію до Кам’янця-Подільського, — повідала третьокласниця Оля, щойно вийшовши зі школи. — А я поїду?
Вона допитливо заглядала у неньчині очі, і в них було стільки надії. Не по роках доросла, дівчинка навчилася сприймати дійсність якою вона є. Дівча розуміє: ненька, яка виховує її одна, хоч і абсолютно в усьому собі відмовляє, не може дозволити своїй дитині, здавалося б, елементарних речей. Хоча, як і кожна мама, небо ладна прихилити, та не хилиться: тримають здирницькі тарифи, шалені ціни на геть усе, а ще не доведи Боже елементарного ГРВІ — в аптеку хоч не заходь. Як вижити у нашій країні мамі-одиначці? Хоча, і всі ми це розуміємо, щоднини риторичнішим стає питання: як в ній вижити нам усім?

Двадцятивосьмирічний Андрій Бойко розповідає про події десятирічної давнини відсторонено, ніби вони його і не стосуються: «Стояла небувала спека. Вирішив скупатися. Щосили відштовхнувшись від берега річки, пірнув у воду. Дно виявилося значно ближчим, аніж розраховував. Удар об нього був такий сильний, що одразу знепритомнів. Із води витягав уже друг. Перелом шийного відділу хребта паралізував нижню частину тіла».
Важко собі уявити, як один імпульсивний вчинок може переламати  життя. Після травми юнак не зміг ходити.  Проте Андрій виявив виняткову силу духу, аби не занапастити себе у жалю та відчаї.