З нагоди Дня незалежності України 24 серпня цього року Президент України Петро Порошенко підписав Указ 251/2017 про відзначення державними нагородами найдостойніших українців. Пишаємося, що серед них і наш земляк — Віктор Йосипович Ядуха, голова регіональної ради Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України Хмельницької області, давній приятель, передплатник і прихильник «Подільських вістей», керівник ТОВ «Гілея».

На війні бійцям кепсько, а без священиків було б ще гірше. Потреба бути поруч із солдатами, схилити до них небо, як сказав один капелан, була й залишається нагальною вимогою часу. Саме цю місію виконує на передовій і в тилу обпечений афганською війною настоятель храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії протоієрей Шепетівської єпархії Української православної церкви Анатолій Вересюк.

Якби на початку дев’яностих Галині Карнасевич хтось «напророкував», що за два з лишком десятки років вона буде однією з найпомітніших жителів Городка, активно займатиметься бізнесом, стане роботодавцем і благодійником у багатьох соціальних проектах, вона сприйняла б це не інакше як  епізод фантастичного роману.
Скромна, сором’язлива випускниця Чемеровецького медучилища, яка на той час працювала медсестрою Городоцької райлікарні і разом з чоловіком, водієм цукрозаводу, виховувала двоє малих діток, навіть і думки про таке не мала. Та, мабуть, у житті кожної людини з’являється можливість усе змінити.

Із листопада 1945 року розпочалася спільна життєва стежка подружжя Окуневичів. “У вівторок було свято Михайла, а в неділю весілля відгуляли, – пригадала Ніна Іванівна. – Столи у нас не гнулися від наїдків, як оце нині, та і я одягла буденне плаття, але своєю бідністю не переймалися. Навіть не мріяли розбагатіти, а хотілося разом прожити довіку…”

Хіба знала вона, уродженка Макіївки, що на Донеччині, коли дев’ять літ тому переїжджала до коханого у Хмельницький, що отак-от станеться? Що не спатиме ночами, не в змозі буде їсти-пити від усвідомлення того, що батьки під обстрілами, чоловік на фронті, з багатьма друзями дитинства, ба — навіть родичами, не спілкуватиметься через протилежні переконання…
Юля і двоє діток — чотирнадцятирічна Настя й семирічний Нікіта — з нетерпінням чекають татуся з війни і радіють кожному дзвінку чи розмові по скайпу, а надто — дуже нечастим приїздам татка додому. Кілька днів тому знову провели його — бійця 27 Сумської бригади Миколу Мужичука, з позивним Кіт, на війну після чотирьох днів відпустки. Всією сім’єю побували на Закарпатті. А взагалі об’їздили уже всю Україну. «Чоловік завжди прагнув показати дітям, яка прекрасна в нас Батьківщина, і що не любити її неможливо, — розповідає дружина. — У нас справді, без перебільшення, ідеальна сім’я. Збулася мрія мого дитинства. От тільки оця проклята війна…».