Дванадцять років працює у Городоцькому територіальному центрі Світлана Селега. Пригадуючи свій перший рік роботи, каже, що він був особливо складним. Прокласти стежинку до серця переважно згорьованих людей ой як непросто. Пережите важким тягарем лягає на їхні плечі, відкладається у свідомості, позначається на здоров’ї та настрої.

Жінка у військовому однострої за кермом санітарного автомобіля привернула мою увагу під час чергового виїзду на «нуль». У розмові з молодшим сержантом Оленою Соловйовою з’ясувалося, що ще до початку війни вона впевнено та вправно керувала різними легковими автомобілями. У неї завжди був якийсь залізний кінь — три «Москвичі», дві вазівські «дев’ятки», ВМW, Opel. Та до недавнього часу вона скромно вважала себе лише водієм-аматором.

Чим-чим, а красою природа обдарувала Гриців щедро. Осінь — пора спогадів, просвітлення і свіжості. Довкола на деревах і під ногами золоте листя. Добротні, збудовані, здається, назавжди, будинки та розлогі вулиці, наче  у коштовній оздобі і відблисках. Ідемо із головою селищної ради Людмилою Тіфенбах і  милуємося.

Директор Ярмолинецького лісгоспу І. І. Кирилюк – знаний на Поділлі лісівник, який  пройшов трудовий шлях від простого лісоруба до керівника підприємства. Він, як кажуть у народі, зробив себе сам. Займаючи   різні посади, Іван Кирилюк викував у характері рішучість, наполегливість,     уміння прораховувати все на кілька ходів наперед. Шостий рік він очолює   рідний    лісгосп, в якому пропрацював майже 30 років.

Колись почула від старенької жінки: «Навіщо такий працівник, якщо він без душі ставиться до своєї роботи?» Часто згадувала ту фразу, коли зустрічала байдужих і безвідповідальних осіб, які просто відбували робочий день. І як приємно зустрітися з людьми, які віддаються сповна обраній професії. Особливо якщо це лікар, котрий  кожній людині віддає часточку душі і серця. Про таких навіть через роки приємно із вдячністю  згадати і побажати їм  міцного здоров’я. Такими завжди були Володимир Степанович і Галина Єрофіївна Ковальчуки з Красилова.