Цього року від липневої спеки плавився асфальт і закипав мозок, врятуватися можна було лише в кав’ярнях з кондиціонерами або у міських фонтанах. На містку через Південний Буг в центрі Хмельницького стояв нетверезий сорокавосьмирічний чоловік, перекладаючи з руки в руку невеличку сумку. Він дивився на річку і бачив воду зовсім поруч, а до міських фонтанів так далеко. Мить — і дядько шубовснув у водоймище.

 

19 серпня минув рік, як у зоні бойових дій загинув шепетівчанин Володимир Шевчук (позивний «Різець»). У цей день у місті відбулися поминальні заходи за героєм. Підтримати сім’ю бійця приїхали бойові побратими. А поховали Володимира вторік, у День Незалежності.

На межі хиткого миру відзнімковані враження весної подорожі до славетного Кам'янця-Подільського.

Це, звісно, сильно вражає. До глибини самісінького серця, коли, здається, повітря не вистачить. Від почуттів, які тебе огортають, — гордості, хвилювання, тривожної радості... Бо хіба можна спокійно роздивлятися Прапор України, полотнище якого густо списано словами вдячності бійців АТО, їм, учням Лісоводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів?

До цієї публікації мене спонукали непрості життєві шляхи, а точніше — їх завершення, двох моїх колишніх сусідів по колишній найманій квартирі.
Трохи подробиць про них, уже небіжчиків, розповіла днями ще одна мешканка того будинку, яку випадково зустріла на вулиці.