Хто має розум, у маркети не ходить. Ця неписана істина відома нині багатьом.

Вибрати натуральний якісний продукт на завалених полицях гастрономів майже неможливо. Важко це зробити і на базарах, адже кожен, підходячи до прилавка, наче постає перед російською рулеткою: заб’є чи виживу?  І таке — щодня, за наші ж гроші! Тому надзвичайну повагу викликають люди, котрі давно піднялися над цими проблемами, бережуть здоров’я сім’ї, дотримуються здорового способу життя, забезпечують повноцінне харчування для себе та інших. Але про все по порядку…

Двадцяту річницю від дня свого заснування відзначив минулого місяця територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) у Віньківцях. Лише доброї слави і вдячних слів від своїх підопічних зажив центр за цей час. Всього на обслуговуванні центру знаходиться нині 1633 людини (на момент створення їх було лише трохи більше 500).

...Іванківці. Світає. Над ставом піднімається туман. Десь несміливо починає свою пісню рання пташка. Із-за обрію встає сонечко, першими своїми промінчиками торкаючись вікон хати Господаря, немов промовляє: «Вставай, В’ячеславе Дмитровичу!». Прокидається село, поступово уподібнюючись до своєрідного мурашника, де кожен рухається по своїй «траєкторії», виконуючи поставлене йому завдання.

Буває, розглядаєш давні чорно-білі фотографії, і душу охоплює почуття збентеженості. Можна лише здогадуватися, про що думали люди, чиї обличчя потрапили у кадр, які слова хотіли би передати нащадкам.

Як живеться нині матері-одиначці?     

«Мамо, весь клас їде на екскурсію до Кам’янця-Подільського, — повідала третьокласниця Оля, щойно вийшовши зі школи. — А я поїду?
Вона допитливо заглядала у неньчині очі, і в них було стільки надії. Не по роках доросла, дівчинка навчилася сприймати дійсність якою вона є. Дівча розуміє: ненька, яка виховує її одна, хоч і абсолютно в усьому собі відмовляє, не може дозволити своїй дитині, здавалося б, елементарних речей. Хоча, як і кожна мама, небо ладна прихилити, та не хилиться: тримають здирницькі тарифи, шалені ціни на геть усе, а ще не доведи Боже елементарного ГРВІ — в аптеку хоч не заходь. Як вижити у нашій країні мамі-одиначці? Хоча, і всі ми це розуміємо, щоднини риторичнішим стає питання: як в ній вижити нам усім?