В Іванківцях Хмельницького району на стінах храму в ім’я Григорія Богослова Української православної церкви Київського патріархату, проявилися лики святих ― преподобних Амвросія Оптинського та Митрофана Воронезького.

І хоча скептики вважають, що проявлені лики мають віддалену схожість із оригіналами і видивитися в них святині можуть лише релігійні фанатики, все ж аргументовано пояснити їх походження не можуть: на звороті ікон немає жодних відбитків, а стіни не містять слідів фарби.
Набожні прихожани вбачають у цьому вищий промисел. Це й не дивно, адже саму церкву збудував з великою вірою, особливою релігійністю та любов’ю у 1890 році дійсний статський радник Віктор Левицький. До слова, цьогоріч, у лютому, мешканці сіл Іванківці та Олешин стодвадцятий раз вшановували пам’ять Віктора Григоровича, ― видатного земляка, мецената і просвітителя.
Час був безжальним до дому Господнього: дзвони переплавили, стіни облупилися від отруйних випарів міндобрив, на даху виросли дерева та кущі, перетворивши приміщення на руїну. Місцевим жителям та благочинному Хмельницького району митрофорному протоієрею отцю Василю (Беринді) довелося докласти чималих зусиль, аби відроджена церква знову відчинила свої двері. Особлива атмосфера побожності повернулася у ці стіни і місцевий люд приніс сюди свої скарби, збережені за часів войовничого атеїзму, ― образи святих угодників із ще одного зруйнованого Іванковецького храму Покрови Пресвятої Богородиці. Серед дарів був спис Володимирської (Вишгородської) ікони Божої Матері. З часом світлий образ Пречистої замироточив. Спочатку люди думали, що то краплі конденсату, витирали вологу хусточкою, але ікона не висихала, наповнюючи церкву дивовижним ароматом мира. До Заступниці потягнулися прочани. Та восени 2011 року все змінилося: образ почав темніти, а напередодні Революції гідності, сховався за темно-вишневим покровом. Здавалося, у цей час страшних потрясінь і випробувань українського народу, Богородиця перебувала у місцях, де вона була більш потрібна. І лише нещодавно її світлий лик знову проявився. Не в помпезному золоченому храмі, а невеличкій сільській церквиці Пречиста явила віруючим свою дивовижну співучасть.
Як свідчать історичні хроніки, у давні часи подібні дива траплялися в часи великих випробувань віри. Ось і висвітлення ікони Божої Матері та проявлення незримою силою образів преподобних старців на стінах церкви неспроста. І якщо для православних людей ікона ― це вікно для спілкування зі світом горішнім, то з упевненістю можна сказати, що вони кричать: «Люди, схаменіться!», адже чаша болю і горя переповнена.
Нині мало знайдеться людей, які могли б пояснити феномен нерукотворних образів. І хоча навіть священнослужителі до цієї найдивовижнішої загадки християнського світу ставляться обережно, все ж потрібно знайти особливий підхід до проявів Божої благодаті, пам’ятаючи в який час ми живемо.