Зважаючи на корективи, внесені війною, ми з вами, шановні читачі, відступимо від традицій і напишемо не про листи, а про ваші дзвінки. Адже всі ці дні пекельної війни в Україні редакційний телефон не вмовкав, доводячи споконвічно неспростовне — нашу націю не здолати, ніколи і нікому, якими б звірськими, цинічними і диявольськими не були плани-дії ворога.

«Ворог думав нас залякати, — міркує Василь Сідлецький, — натомість лише дуже міцно об’єднав. Пишаємося хлопцями, та й дівчатами, які, не вагаючись, стали на захист Вітчизни: хтось поповнив лави ЗСУ, хтось увійшов до територіальної оборони, хтось контролює спокій рідних населених пунктів, створивши так звані загони народного контролю. Такого велелюддя черг до військкоматів світ, певно, й не бачив».
«Немає жодного, бодай, найменшого села в нашій області, де б не плели сітки, не ліпили вареників, не крутили голубців, не кришили вінегретів, не пекли пиріжків нашим захисникам дівчатка, жінки і літні бабусі, — стверджує Марина Мандуляк. — І вірите, серце, кров’ю обливається, коли вісімдесятирічна бабуся тремтячими руками (бо бачила, бо звідала, бо пережила) віддає усі заощадження на потреби армії і ще дає новеньку ковдру, що тримала правнучці на придане: «Візьміть, нехай буде солдатикам». Та хіба здолаєш націю, коли дідусь Микола з Буковини, який ще у 2014-му писав листа путіну з проханням не воювати проти України, перерахував армії майже 400 тисяч гривень — все життя каже у всьому собі відмовляв, складаючи.
А Марія Герасименко розповіла, що один з фермерів, маючи шестеро малих дітей, попросив селян підсобити заколоти два десятки свиней, щоб зробити з них тушонки нашим захисникам. З такою підтримкою наші герої дуже скоро проженуть вслід за російським карабльом рускава салдата, який харчується сухпайками, термін придатності яким у 2015-му вийшов, хай їсть, там все одно нічого людського.
У багатьох місцях краю виготовляють нині протитанкові «їжаки». Чимало потужних підприємств з пошиття одягу, білизни перепрофілювалися, аби шити військові амуніцію і одяг. «Нам потрібно було кілька десятків балаклавів передати хлопцям, — розповідають додзвонювачі, — набрали одного з підприємців. Він запитав, куди підвезти, і навіть копієчки не взяв». А скільки закладів, установ краю, починаючи від готелів, ресторанів, закінчуючи гуртожитками, школами, садочками приймають вимушених біженців. Чимало громад надають їм будинки, що пустують, багато подолян прихищають у себе. Люди охоче зносять одяг, продукти й товари першої необхідності. Готують гарячі обіди нажаханим нечуваним звірством ворога українцям заклади громадського харчування Хмельницького й області.
«Нам уже здається, — жартують бійці, — якби ми сказали волонтерам, що нам потрібна мумія динозавра, який щез тисячоліттями тому, вони б відкопали. Настільки потужно стоять волонтерські пункти».
«Хмельницький академічний обласний ляльковий театр розпочав робити вистави для дітей внутрішньо переміщених осіб. Тож з 8 березня усі дні, окрім понеділка, працівники закладу з нетерпінням чекають діток.
…А дітвора тим часом малює малюнки-обереги нашим захисникам і пише їм вірші. До щему патріотичні, глибокі, і не по-дитячому дорослі. Це для них ми збережем весну! Щоб ходили з друзями до школи! Ми ПЕРЕМОЖЕМО! Все буде УКРАЇНА.