
Наче ще зовсім недавно ми говорили з ним, що про такий талант господаря варто писати в газеті. Коли роздивлялися на телефонних знімках упорядкований і зариблений ним ставок, зроблену ним альтанку, встелену бруківку, висаджений сад, квітники, змайстрований фонтанчик, що став справжньою окрасою подвір’я, ніхто не стримував захоплення: мабуть, немає такої роботи, якої б ти не освоїв! А він, посміхаючись, казав, що для затишку та радості рідних готовий гори вернути.
Тож газетний матеріал про Едуарда Садомського, поза всяким сумнівом, був би сповнений оптимізму, життєрадісності, багатий на жарти, які завжди впліталися в розмову з ним. І, звісно, запитали б про ідеї, які щораз народжувалися в його думках. І про традицію відкривати весну в рідній Коритній, на що ж завжди очікували сусіди, друзі, добрі знайомі. Його позитивна енергія завжди вихлюпувалася на інших, живила кожного співрозмовника. Недаремно в Едуарда було стільки знайомих. Не один раз прийняв запрошення бути хрещеним батьком. Для багатьох-багатьох людей він був «своїм», справжнім, тим, хто за будь-яких обставин допоможе, виручить, підтримає.
Та нині про чудову людину, господаря, вірного друга, про неймовірно турботливого і люблячого батька, про чоловіка нашої подруги, колеги, журналістки «Подільських вістей» Лесі Садомської не можемо говорити без сліз.