18 серпня, у Вінниці, нагородили 12-х захисників України почесним недержавним орденом «Народний Герой України». Серед них двох хмельничан - Євгена Сломінського (позивний «Халк») та Олександра Пономарьова.

 

Нагороди вручали Володимир Голоднюк, батько загиблого на Майдані Устима, та волонтерка Олена Шевцова.

Першим нагородили Євгена Сломінського (позивний «Халк»), бійця 8-го полку спецпризначення. Чоловік, попри п’ять контузій, продовжував виконувати бойові завдання у найгарячіших точках. Очолював групи, яким врешті вдавалося знищувати повністю опорні пункти противника.

Другу нагороду вручають посмертно матері вінничанина Максима Шаповала – Наталі Леонідівні. Чоловік служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, але загинув не на фронті, а в Києві. Його автівку було підірвано 27 червня.

Зі сцени про Шаповала розповідають його друзі – капелан Костянтин Холодов та Юрій Бутусов, головний редактор видання «Цензор.нет». Кажуть, що «Наші вороги, російські спецслужби, організували в Києві полювання на нашого Максима. Адже він здійснив низку успішних операцій по знищенню російських спецслужб». Матір Героя – не багатослівна, лише каже, що горда від того, що народила такого сина.

Третю нагороду посмертно вручили Юрію Возному, який працював на керівних посадах у Департаменті контррозвідки СБУ та замість того, щоб сидіти у кабінеті, перевівся у підрозділ та служив у АТО.

Успішно виконував завдання із захисту територіальної цілісності України, боротьби з російською агентурою на Донбасі. 27 червня 2017 року під час вибуху автівки в Донецькій області чоловік загинув – військова прокуратура кваліфікувала це як теракт.

Четверту нагороду вручили Юрію Сіньковському, бійцю батальйону «Кривбас». 7 серпня 2014-го року йому було поставлено завдання взяти штурмом висоту № 4003, попередня атака якої успіху не мала. Завданням було протриматись на висоті 2-3 дні, проте бійці під керівництвом полковника тримались 21 день.

Під час боїв було знищено понад 40 терористів, 2 танки та 1 БМП. 2014-го року під час мінометно-артилерійського обстрілу полковник Сіньковський отримав контузію та важкі поранення грудної клітини. Поза зоною бойових дій, чоловік став опікуватись родинами загиблих, ветеранами та дітьми бійців. «Хоча він був замкомандира, його можна вважати справжнім командиром, бо за ним йшли усі ми знаючи, що він поряд».

П’ята нагорода – для Костянтина Шкапоєда, бійця 57-ї бригади, батька чотирьох донечок. Чоловік прибув на церемонію з передової. 2014-го року на Донеччині під час масованого обстрілу відкрив вогонь по противникові, таким чином давши можливість побратимам врятуватися. Ворог зазнав великих втрат, натомість українські військові залишились живими.

Шоста нагорода – посмертно – наймолодшому у 17-му батальйоні 57-ї бригади загиблому Артему Пойді.

Боєць 2015-го року в Горлівці брав участь у відбитті атаки ворогів. «Це була розвідка боєм. Артем встиг зробити два постріли з гранатомету, підбив ворожу БМП, що зависла на протитанкових «їжаках» та «Газель». Важко уявити, які були б втрати, якби Артем цього не зробив». Втім, боєць загинув від кулі – вона потрапила між пластини його бронежилета. Наступного дня проросійські бойовики знищили цей блок пост. Нагороду, плачучи, отримала його матір.

Сьому нагороду вручили Юрію Яницькому («Фаберже»). Боєць 20-го батальйону 93-ї механізованої бригади пройшов Піски, брав участь у запеклих боях, охороняв важливі транспортні сполучення, був у полоні, де знайшов випадково український прапор який переховував 43 дні. «Юрі ці козли, перепрошую, погрожували розправою, якщо він повернеться на фронт. Але він повернувся», – говорять його побратими.

Восьма нагорода – посмертно для Дмитра Сумського або ж «Шамана». Її отримала дружина Героя.

З Авдіївки розказати про друга приїхав «Санта» – Володимир Регеша: «Коли під час обстрілу всі ховались, «Шаман» ліз уперед, нічого не боявся. Але він дав доброї прочуханки ворогу. Дав – і загинув. Тому вшановувати пам’ять таких воїнів – необхідно, бо він помер за те, щоб ви ходили в кіно, одружувалися…».

Дев’ята нагорода – бійцю 79-ї бригади Олександру Пономарьову, за якою він прибув зі Сполучених Штатів Америки. Під час виконання бойового завдання ворожа куля потрапила йому у хребет та пробила легені. Відтак боєць вже третій рік поспіль реабілітується за кордоном. На візку, але з усмішкою, із допомогою побратимів він – на сцені та отримує свою нагороду.

Десята нагорода – Тетяні Новіковій або ж «Лікарю Ксю». Ця жінка, вагітною, у складі 93-ї бригади рятувала життя бійцям на передовій у Пісках. Вона має п’ять бойових нагород за оборону ДАП та особисту мужність.

Про неї говорив відомий боєць Андрій Грачов: «Коли ми подали її на одну з державних нагород, отримали цікаву відповідь з Міністерства оборони – недостатньо подвигів та смайлик. Хочу, щоб мене почули ці діячі – це справжній Герой. Скільки врятовано Танею життів – не перерахувати, вона й мене рятувала».

Одинадцяту нагороду отримав Вадим Балюк, який служить у 57-й бригаді. Чоловік служив у Криму та став одним з чотирьох військових, які не зрадили присязі та вийшли на материкову частину країни, в той час, коли триста бійців перейшли на бік ворога. Перший рік Вадим служив у 57-й бригаді водієм-санітаром, а потім – командиром взводу медичного забезпечення.

Дванадцята нагорода – Василю Тарасюку, бійцю 72-ї бригади, який попри надважку контузію, відмовився від лікування та надавав допомогу своїм побратимам у зоні бойових дій. На нагородження Василь Тарасюк приїхав прямо з передової.