5 січня в районі населеного пункту Золоте-4 вантажівка з двома військовими наїхала на протитанкову міну… В результаті вибуху загинув 48-річний Сергій Дичек, уродженець Волочиська, житель села Богданівка Волочиського району. Інший військовий отримав важкі поранення.

…З дружиною Оленою Степанівною цьогоріч вони б святкували двадцяту річницю весілля. Саме стільки Сергій Олександрович проживав у Богданівці (звідси дружина, яка нині працює бухгалтером у сільській раді). «Веселий, завжди усміхнений, порядний, щирий, вмів знаходити вихід із будь-якої ситуації, був неймовірним життєлюбом, — розповідає про свого кума сільський голова Ганна Ковальчук. — Ця страшна звістка приголомшила усіх наших жителів».
Сергій працював водієм у Vitagro. В березні сповнилося б чотири роки, як пішов боронити рідну землю. Підписав контракт. Служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Додому приїздив рідко, про війну не розповідав. Такі вони, справжні чоловіки, не засмучують рідних і близьких пекельними жахіттями побаченого-пережитого, а мовчки роблять те, що вважають своїм обов’язком. Цього літа боєць був у відпустці, переробив усю чоловічу роботу по господарству. Добігав кінця контракт. Дружина просила більше не йти. Втім, хіба міг він всидіти вдома, якщо його потребувала Україна, як залишив би побратимів…
Коли його привезли, командир зайшов до сільської ради. Казав, що Сергій Олександрович — його найкращий друг; що дуже відважний, нерідко доводилося його зупиняти: так завзято і безстрашно рвався в бій; що до його мудрих порад завжди дослухалися молодші…
Він душі не чув у своїх синочках. Тепер гордитиметься ними з неба. 19-річний Тарас навчається у Кам’янець-Подільській аграрній академії, Олексій — третьокласник. У Волочиську проживає мама Героя, осиротіли брат і сестра.
...А того фатального дня о восьмій ранку Сергій Дичек написав дружині повідомлення, запевняв, що все нормально, запитував, як зазвичай було щоранку, що там вдома. Чи встиг прочитати відповідь, відомо лише Богу.