Згадуючи дитинство, кожен із нас обов’язково пригадає мамине тепло, мамину усмішку, мамине слово… Бо мамі ми зобов’язані не лише тим, що подарувала життя, а й тим, що турбота про дітей ставала змістом її буття, що мамина молитва була найміцнішим оберегом.
Скільки недоспаних ночей випало їй, скільки тривожних ударів зазнало мамине серце — про це навряд чи знатимуть діти. На все життя вона буде тією людиною, яка не зрадить, яка зрозуміє і яка любитиме понад усе.

Олена Харитонівна Франкова разом із чоловіком виховала четверо синів. У них бачила свою надію, опору в житті, своє велике щастя. Їх навчала бути привітними, не цуратися праці ніякої, нести у своєму серці повагу до ближнього, добро тим, хто зустрічається на життєвому шляху.
Їй добре відома нелегка праця в колгоспі, світанки, коли бігла на вранішнє доїння корів. Чоловік Іван також працював у господарстві — трактористом. І коли обіймав своїх синів, вони казали йому: «Тату, ти знову пахнеш соляркою». Він посміхався, розповідав якусь жартівливу придибенцію, і сім’я сідала за стіл смакувати варениками, які хтозна й коли встигала наліпити мама.
Ті сімейні вечори не один раз згадуватиме в далекому Афганістані Юрій Франков. Бо, коли опиняєшся в надзвичайно складних умовах, коли на кожному кроці чатує небезпека, починаєш розуміти, що нічого в житті не замінить тобі родинного тепла, нічого дорожчого немає, ніж погляд мами і тата.
Не знала,як витримає серце, коли прийшла страшна звістка про те, що син більше ніколи не повернеться додому живим. Що вона не обійме, не подивиться в очі рідному соколику. Своє молоде життя віддав Юра, виконуючи армійський обов’язок.
Хоч скільки років минуло, а той біль не відпускає 83-річну матір. Лише більшим став він, коли шість років тому відійшов у Вічність ще один її син.
— Не приведи Господи, — каже старенька мати, — хоронити своїх дітей. А мені довелося двічі…
Розраду приносять їй онуки та правнуки. У сина Леоніда, який проживає в Мислятині, чимала сім’я, адже разом з дружиною Валею вони зростили 10 дітей.
Саме таким і є справжній материнський героїзм — дати життя, вивести на широку життєву дорогу добрих, щирих порядних, совісних дітей, які будуть продовжувати дорогоцінні сімейні традиції, найкращі риси характеру передавати вже своїм дітям.
Леонід, як і його батьки, працював в сільському господарстві, а нині трудиться на невеличкому підприємстві в селі Клубівка. Батьки дружини Валентини також все життя віддали колгоспу, тож до непростих сільських буднів їх привчали з дитинства. Цю науку передали вони своїм синам і дочкам. Сім’ю Леоніда та Валентини Франкових завжди ставлять у приклад, адже виховати десятеро дітей, дарувати кожному велике тепло, закласти почуття гордості за родину, вдається далеко не кожному.
А в Михнові проживає з сім’єю Сергій — ще один турботливий і люблячий син. Щодня Олена Харитонівна молиться за здоров’я своїх синів, невісток, 15 онуків і 13 правнуків.
— Сьогодні, коли на нашій українській землі війна, молімося за своїх синів, таких відважних, — каже мати полеглого героя афганської війни. — Нехай усі вони повертаються до рідних, нехай прийде такий бажаний для усіх мир. Щоб всі мої онуки та правнуки жили під мирним небом і були продовженням нашого працьовитого роду.