На столі пишніють рум’яні та гарячі, наче сонце, буханці, які щойно Марія Постернак вийняла із печі. Що може бути смачнішим, аніж хліб, спечений на живому вогні? Та й аромат його ні з чим незрівнянний. А ще корисний, каже господиня, та й довго не черствіє.
Уже багато років жінка випікає хліб для своєї родини. Не сподівалася, що її випічкою смакуватимуть ще й бійці, які боронять країну від російської агресора.
Із перших днів війни Марія Постернак вирішила допомагати фронту, її підтримали чоловік Василь Сергійович та син Петро. Заготівля дров та розпалювання в печі – їхній повсякчасний клопіт. А господині довелося вимішувати тісто для випікання хліба у більшій, сорокалітровій, каструлі, у меншій – для солодких завиванців чи здобних булок.
Хоча й рук натруджених не чула, проте не зважала на біль, була втішена, що її випічка додасть бійцям сили та енергії. Траплялося таке, що й собі навіть буханця не залишали, усе волонтерам віддавали . “Хай смакують на здоров’я наші хоробрі захисники, – каже Марія Костянтинівна. – А як же без пасок у великодні дні – з родзинками та посипкою. Їх, майже сотню, гарно прикрашених, спекла і передала бійцям на передову”.
Впевнена, що домашній хліб не просто їжа, а ще святий оберіг. Адже в нього вкладена не лише любов, а й щира молитва.
У селі Молоткові, що на Тернопільщині, де зростала Марія, мало не в кожній хаті була піч, в якій випікали хліб.
– А моя мама хворіла на астму, і лікарі їй порадили не готувати їжу на відкритому вогні, – розповідала Марія Постернак. – Мені так кортіло спекти хліб у своїй печі – смачний, із золотистою хрумкою скоринкою. І коли почала хазяйнувати, то знайшла чоловіка, який погодився змурувати піч.
Нарешті узялася за улюблену справу. Однак її розчаруванню не було меж. Недарма кажуть, добра річ, коли у хаті є піч, але викладена умілими руками. Тому й Марія не змогла спекти смачного хліба. Та все ж минуть роки, і жінці трапиться справжня майстриня, яка змурує її бездоганну сільську піч.
І ще чимало приємних і хвилюючих подій станеться у її житті. Хоча й ранній шлюб виявиться невдалим, і вона виховуватиме доньку Альону, але сімейне щастя не забариться. Коли працюватиме у Лановецький агрофірмі, то познайомиться із Василем, який добирався на роботу із сусідньої, Хмельницької області. Здається недавно побралися, однак відтоді уже двадцять п’ять років збігло. Разом з ним поїхали у його рідну Лисогірку, що на Теофіпольщині. “Хоча й інша область, але до мого села недалеко, часто пішки ходили, усього-на-всього три кілометри”, – зауважила Марія Костянтинівна.
І знову жінка повернулася до своєї давньої мрії. Їй хотілося частувати своїх дітей – двох донечок і синочка – смачненьким хлібом, солодкою випічкою.
– Коли моя сусідка Надія дізналася, що я шукаю тямущого пічника, то сказала, що мені допоможе. І узялася сама за роботу, вимурувавши піч. Уже п’ятнадцять років у ній випікаю і нахвалитися не можу. Справжня майстриня, знає це давнє ремесло. Мої доньки, які поїхали далеко від дому, не раз кажуть мені, коли телефонують, що такого смачного хліба, як вдома, ніде не куштували.
Спокійне, щасливе та розмірене життя подружжя зруйнувала повномаштабна війна в рідній країні. Проте Марія Постернак не з тих, хто сидітиме, склавши руки. І вирішила допомагати тим, що любить та вміє робити – випікати хліб для фронту.
Із початку війни використала п’ять мішків борошна зі своєї комори. І продовжує чаклувати біля печі, от тільки переймається, що домашні запаси зерна вичерпуються.
Як завжди, Василь Сергійович підтримує дружину в усіх її починаннях. Випечене чи приготовлене її руками відвозить автомобілем до пункту прийому. Хоча й нині скрутно живеться селянам – пальне недешеве, ще й за ним у черзі доводиться вистояти. Не хлібом єдиним подружжя допомагає українським воякам. Готувала Марія Костянтинівна сухі набори для борщів, варила згущене молоко та консервувала тушковане м’ясо.
Любов до рідної землі об’єднала родину у підтримці воїнів-захисників. Доньки Альона, яка проживає нині у Польщі, і Тетяна (у Німеччині), намагаються внести свій посильний вклад у Перемогу.
– Мій брат зі Львова Андрій Якобчук допомагає переселенцям ремонтувати та облаштовувати житло. Надіслав гроші, щоб я купила усе необхідне для солодкої випічки, яку відправляємо на фронт.
Як і в кожної української матері, в Марії Постернак є заповітне бажання – аби послав Господь миру. Та щоб жнива були благополучні. А коли хліб буде на столі – матимемо достаток в домі, в усій Україні.
Віра ІСАЧЕНКОВА. с. Лисогірка на Теофіпольщині.
Gismeteo 
