Ранок у Вікторії Адамчук розпочинається серед квітів. А на подвір’ї їх незлічимо. І вони непоодинокі, а цілі колекції з кількох десятків сортів буяють яскравими барвами веселки.
Всі квіти, зауважує господиня райського куточка, по-особливому неповторні та чарівні. Тож улюблених не може виокремити. Від них черпає життєву енергію та чудовий настрій на увесь день. А ще Вікторія переконана — квіти уміють говорити, якщо їх уважно слухати. Не любить їх зрізати, бо в них і так життя швидкоплинне, але встигають подарувати людині чимало ніжності та радості. Якраз сезон жоржин. Палітра їхніх кольорів вражає, адже їх понад п’ятдесят сортів буяє. Цю квітку, зауважує господиня, називають ще царицею осені, хоча вона тішить своєю красою із середини літа.
— Жоржини вирощувала моя бабуся Олена, — продовжувала Вікторія. — Донині її кілька сортів цвітуть на клумбі, якими милуюся. — Подвір’я бабусі було прикрашене різними квітами, а мальви — пухнасті, махрові, найбільше запам’яталися. Вона називала ще їх ружами, що оберігають оселю.
Уже багато років Вікторія Адамчук свято береже світлину бабусі Олени. Вони так схожі між собою. Від бабусі онука перейняла не лише вроду, а любов та завзяття до квітникарства, яким займається уже три десятиріччя.
Хоча й жінку не обминула і печаль, бо чоловіка не стало шістнадцять років тому, і скрута, бо сама виховувала доньку, та все ж намагалася поповнювати колекції квітів. З’являлося нові сорти гофрованих ірисів, нарцисів, лілейників, флоксів, пеларгонії, морозника… Їх так багато, що усіх не перечислиш.
Гордість квітникарки троянда П’єр де Ронсар, названа на честь французького поета-романтика, різнобарвна та пахуча.
— Працюю медсестрою, після зміни обов’язково обійду весь квітник, що за ніч узявся цвітом. Квіти — моє життя…
Прикрашають подвір’я хвойні дерева, кущі хости та гейхери з різнокольоровим забарвленням листя. А казковий ландшафтний дизайн спроєктувала та створила своїми руками Вікторія. Хіба ж можна пройти байдужо повз такої неймовірної краси?
— Часто гостюють подруги, знайомі, кажуть, що відпочивають душею. Звісно, ж, і мої рідні навідуються. Якщо з’явиться квітка — новинка, то донька Ілона і онук Єгор з цікавістю за нею споглядають. А мама ще й допомагає доглянути за квітковим царством.
Це не єдине захоплення Вікторії Адамчук. Понад чотири роки створює ляльки-мотанки. Однак бажання з’явилося значно раніше.
— Народна лялька — це наша українська історія і наші традиції, — вела мову Вікторія. — Мені приємно, що я причетна до збереження рідної культурної спадщини. Коли створюю ляльку, то відчуваю себе чарівницею. Адже із клаптиків тканини народжується, виплеканий, вимріяний в уяві мною образ, у який вкладено душу. Особисто для мене ляльки — це щасливі хвилини самореалізації, задоволення і відпочинку.
Створила майстриня ляльку, одягнувши в італійський національний костюм. Її старання увінчалися успіхом. Долучившись до проєкту «Українські ляльки мандрують світом», італійка Лукреція (на фото) — волелюбна, смілива та праведна — викликала цікавість та захоплення.
— У соціальних мережах спілкуюся із однодумцями з групи «Авторська лялька-мотанка». Від них черпаю натхнення, ідеї, корисну інформацію. Бо нас єднає і згуртовує любов до рідної квітучої землі, до народної творчості.
Gismeteo 
