Напевно, майже кожен житель Хмельниччини та й інших областей, якщо не бачив, то точно чув про надзвичайної краси палац у селі Самчики, що на Старокостянтинівщині. Це справжній палацово-парковий ансамбль, який є одним із найкраще збережених до наших днів. Він зачаровує, бо енергетика в ньому направду дуже особлива, а головне — вражає його архітектурна вишуканість. Кожна деталь в інтер’єрі змушує буквально прикипіти поглядом, і тієї миті відчуття часу кудись зникає…
Ще на початку XVIII століття садибу в селі Самчики почав облаштовувати Ян Хоєцький, після якого нею володів його син Францішек-Казимир. Із тих часів зберігся так званий Старий палац 1725 року побудови. Та невиразна архітектура старої будівлі спонукала інших господарів використовувати її як службове приміщення нового палацу.
Наступним власником був полковник Петро Чечель (1754–1843), гайсинський староста, родич Хоєцьких. Саме під час його господарювання маєток набув нового вигляду: було збудовано палац, два флігелі, в’їзну браму, оранжереї, стайні. Також Чечель провів реконструкцію в романтичному пейзажному стилі парку Хоєцьких. Маєток був тоді огороджений муром. Виконаний у стилі пізнього класицизму, побудований за проєктом польського архітектора. Парадний фасад прикрашено шестиколонним портиком і трикутним фронтоном. У тимпані фронтону збереглося ампірне ліплення двох жіночих фігур (богині краси й кохання Венери та богині родючості Церери) поряд з ліпленим колом, у якому був розміщений герб власників, знищений за часів СРСР та відновлений у 2009 році.
Первісне розташування приміщень збережено майже повністю. Зокрема, в палаці є 5 зал (Кругла, Велика, Римська, Спочивальня та Японський кабінет). У Круглій (або ж Блакитній) вітальні відбувалися театральні постановки, танці тощо. А, до прикладу, Велика (або ж Червона (на фото)) слугувала господарям за їдальню. Особливої уваги заслуговує Японська кімната, стіни якої від підлоги і до плафона повністю вкриті фресками. В кімнаті досі зберігся автентичний паркет, який виготовили німецькі майстри.
За непідтвердженими історичними даними Петро Чечель був тричі одруженим. Однак відомо лише про першу його дружину Теклу Фокс-Потоцьку, яка народила йому трьох дітей — Ксаверія, Яна та дочку Юлію. Хоча є дані, що всього у Чечеля було п’ять нащадків. Ксаверій був Старокостянтинівським хорунжим, про доньку нічого невідомо, а от молодший син Ян успадкував маєток у Самчиках.
Коли син Петра Чечеля Ян одружився з Людвікою Якубовською у 1822 році, тоді батько подарував йому Самчики разом із іншими селами. На жаль, Петро та Ян померли в один рік (1843), і маєток успадкувала Людвіка. Далі його власником став син Яна та Людвіки Якуб. Він продовжував розвивати освіту та культуру у своїх володіннях: заснував сільську музичну школу, а також оркестр, яким керував відомий польський композитор.
Якуб Чечель підтримав учасників польського повстання 1863 року. В бою з російською армією неподалік села Салиха він був поранений і закатований до смерті в полоні.
Тож садиба з маєтком перейшли у власність до його дружини Ізабелли, проте не надовго. Бо згодом маєток Чечелів царат конфіскував. У січні 1867 року його викупив житомирський купець першої гільдії Купріян Абрамович Ляшков. Наступним власником садиби у 1870 р. став Іван Угрімов. У 1902 році маєток викупив Михайло Шестаков, який володів ним до 1918 року.
Приміщення стояло порожнім до 1922 року. Інтер’єр палацу зазнав руйнувань. Згодом будівлі маєтку, зокрема й палацу, використовував місцевий радгосп під житло, клуб, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт, у літній час — під піонерський табір. Для господарських потреб розібрали оранжерею, конюшню й каретну із мезоніном, будинок для службовців.
Зазнав утрат маєток і під час Другої світової війни, особливо палац. По війні радгосп знову господарював у маєтку.
Аж у 1960 році парк оголошено пам’яткою садово-паркового мистецтва, а через 19 років палацо-парковий ансамбль став пам’яткою історико-культурної спадщини України. Згодом — Державним історико-культурним заповідником «Самчики».
Gismeteo 
