Із 16 років Таїса змушена була працювати в колгоспі і стати першою помічницею для мами. Таїсин батько пішов на фронт під час Другої світової війни і побачити його дружині та двом донькам вже ніколи не довелося — пропав безвісти.
Разом із матір’ю Таїса трудилася в ланці. Довжелезні рядки буряка, які довелося обробляти, на початку видавалися непомірними. Та минав день за днем, і вона не лише освоїла нову для неї роботу, а й увійшла до числа передовиків. Згодом на кожному зібранні колгоспників її ставили за приклад, а потім доручили молодій дівчині бути ланковою.
— У важкій праці минуло все моє життя, — розповідає Таїсія Григорівна Пісоцька з села Соломна на Волочищині. — Влітку «тягнула» бурякові норми, взимку — біля худоби на фермі. Відра важкі, лантухи з кормом чи буряками — все переносила руками або на своїх плечах. Так важко працювали всі колгоспники, — додає вона.
У колгоспі познайомилася Таїса зі своїм майбутнім чоловіком. Іван був кращим трактористом у господарстві. І навіть коли вже вийшов на пенсію, не полишав роботи, ще тривалий час працював сторожем.
Разом подружжя Пісоцьких зростило троє дітей, двоє синів і доньку.
— Діти — то найбільша наша радість і опора в житті, — каже 90-річна жінка. — Скільки я сліз виплакала, коли не стало мого синочка. Поховала і маму, і чоловіка, і тітку, яку доглядала більше двох років, і сина… Кожна втрата — це рубець на серці, який ніколи не перестає боліти.
Тішуся донечці Олі, онукові Колі, які щоразу довідуються до мене, чим можуть — підсоблять. Колю, можна вважати, я виростила, бо завше був біля мене. І тепер він в усьому мені допомагає. У сусідньому селі Гречана проживає ще один мій син із сім’єю. І мені спокійніше від того, що я не одна, що рідні люди недалечко.
Згадуючи свої молоді роки, Таїсія Григорівна каже, що найбільшим її захопленням було вишивання. Такі рушники, скатертини, серветки вишивала — очей не відвести. Багато хто замовляв їй роботи, щоб мати вдома таку красу.
— Це кропітка справа, і щоб вишивання вдалося, треба мати добрі очі. А в моєму віці зір уже не той. Добре, що хоч помаленьку на городі пораюся. Бог дарував мені довгі літа, мабуть, за те, що трудилася завжди на совість, що завжди хотіла допомогти тим, хто потребував цього.
Я знаю, що таке важка праця і як треба кожному з нас підтримка. Вітали мене рідні, односельці з 90-річчям, дуже було приємно. Та я ще так хочу дочекатися дня, коли на нашу землю прийде звістка про мир, про те, що Україна вільна.
Пам’ятаю роки, коли була Друга світова, голод. І ось випало ще одну війну переживати. Молюся за наших дітей, які воюють, і за те, щоб швидше настала Перемога.
Gismeteo 
