І він чарівний та дивовижний. Адже в умілих руках звичайні атласні стрічки перетворюються на різнобарвні квіти — вишукані, наче справжні. Із них створює прикраси для волосся, українські віночки, використовує для оздоблення пасхального кошика та оберегів.
Понад вісім років тому це давнє японське мистецтво створення прикрас для волосся привабило Ірину дивовижними і витонченими формами квітів, різноманіттям їхніх яскравих фарб. Ці барвисті вироби виготовляє у стилі канзаші, внісши в техніку національний колорит.
Хоча любов до рукоділля, розповідає Ірина Микитюк, у неї з’явилася ще з дитинства — захоплювалася і вишиванням, і в’язанням. А у шкільні роки відвідувала гурток з декоративно-прикладного мистецтва.
Зростала у сім’ї медичних працівників. Тож над майбутньою професією довго не замислювалася. «Моя мама Валентина Миколаївна — медсестра, а тато Володимир Петрович — фельдшер швидкої допомоги», — зауважила Ірина. Тож вона вирішила продовжити справу батьків.
Нелегка медсестринська праця у Білогірській багатопрофільній лікарні, сімейні клопоти не згасили бажання створювати унікальні вироби своїми руками. І вдалося жінці знайти справу до душі і, розкривши свій творчий хист, захоплено нею займатися.
Усе розпочалося прикрасою для волосся, яку придбала для доньки. Тоді закортіло Ірині своїми руками спробувати творити таку ж красу, освоївши техніку канзаші. Не раз переглядала відеоуроки в Інтернеті, і здавалося б, нічого складного нема. Закупивши все необхідне, взялася до роботи. Старалася, збираючи пелюстки для квітки. Хоча й хризантема не вдалася, але Ірина не розчарувалася. Бо ж наполегливості, терпіння, посидючості їй не бракує і досягла бажаного результату. Щоправда, не один метр стрічки зіпсувала, але атласне диво, створене власноруч, милувало око рукодільниці.
Опанувавши квіткове ремесло, запраглося створити щось незвичайне, давши волю своїй фантазії. Прикраси для волосся сподобалися не лише доньці Оксані, а й друзям, знайомим. Матусі залюбки замовляли атласні квіточки для своїх дітей. А її українські віночки, заквітчані волошками, маками, ромашками одягають донині і малеча, і школярі.
Виробами ручної роботи майстрині милуються ще в Польщі, Німеччинні, Ізраїлі, Канаді та Великобританії.
Час непомітно збіг, і уже для своєї доньки-випускниці створила прикрасу для зачіски — білу троянду. Раділо подружжя, коли Оксана стала студенткою, обравши фах вихователя дошкільного навчання.
Торішня осінь була сповнена радістю, приємними подіями, а найголовніше — затишна, спокійна та мирна. Тоді так легко і просто працювалося над букетними композиціями, новорічними іграшками, всього не перелічити. Зачарувала дивовижними витворами Олександра, свого чоловіка. Він змайстрував для прикрас розкладний стіл, який слугує ще й валізою. От тільки бідкався через те, що дружина втомлюється, допізна засиджуючись над рукоділлям. Нині вже Ірина за чоловіка тривожиться. Просто не зміг вдома всидіти, коли почалася війна, — вже другого дня, 25 лютого, швиденько зібрався в дорогу.
Хоча, як завжди, Ірина поспішала на роботу, старанно виконуючи свої обов’язки, але життя наче зупинилося. Усі думки були прикуті до жахливих подій через повномаштабне вторгнення окупантів в Україну. Проте з часом оговталася, повернулася до творчості, працювала над виробами української патріотичної символіки з вірою та сподіваннями в якнайшвидшу Перемогу. Хотілося щось заспокійливого і незабаром знову зайнялася рукоділлям у стилі канзаші. Продовжує Ірина Микитюк відтворювати неймовірну квіткову красу, якою багата рідна мальовнича земля.
Gismeteo 
