Забувши про все, Наталія Головатенко годинами просиджувала над полотном, писала сільський пейзаж чи хатину із чарівними мальвами. Відтворювала свої улюблені польові квіти — білосніжні ромашки, яскраво-червоні маки, дбайливо зібрані у букет. Її картини, наче ковток свіжого повітря серед урбанізованого метушливого міста.

Тоді Наталі навіть і на думку не спадало, що шукатиме прихисток там, де панує тиша і спокій. І ходитиме сільськими вулицями та милуватиметься краєвидами. От тільки серце щемітиме від болю та туги. Адже змушена жінка покинути рідний Нікополь, який опинився під постійними ворожими обстрілами.
Народилася Наталя у Запоріжжі. Невдовзі її батьки переїхали у Нікополь.
— Тато з мамою працювали зранку до вечора, а мене доглядала няня, — розповідала Наталя Юріївна. — Залюбки із нею малювала. Якраз вона мені із дитинства прищепила любов до творчості. З роками бажання малювати, відтворювати навколишній світ на папері у мене не зникло, а навпаки, вплинуло на вибір професії. Закінчила Криворізький державний педінститут, художньо-графічний факультет. А живопису навчалася у відомих місцевих художників. Творчий доробок різножанровий — писала натюрморти, пейзажі, портрети.
Зацікавилася Наталя Головатенко ще й петраківським розписом, який своєю неповторною красою підкорив світ. Не раз навідувалася у козацьке селище на Дніпровщині, що неподалік Нікополя. Там, у Петраківці, і зародилося це давнє народне малярство. Спочатку це був лише стінопис, яким господині прикрашали свої чепурні та вибілені хатини. З часом яскравий рослинний орнамент перемістився на предмети побуту, інтер’єру.
У селищі, де розташований центр народного мистецтва «Петраківка», знайомилася і вивчала творчу спадщину відомих художників, які внесли щось нове, оригінальне в оздоблення не лише українського житла, домашнього вжитку. Петраківський розпис став прикрасою сувенірів, навіть одягу.
Вишуканим стилем петраківського розпису захопилася й Наталія Головатенко, створюючи свій казковий та мальовничий світ.
Повномасштабна війна не лише перекреслила усі плани на майбутнє, а й забрала радість та спокій, посіявши страх та розпач. Ворог нещадно обстрілював будинки мирних жителів, руйнуючи не лише їхнє помешкання, а й часто забираючи найдорожче — життя.

У липні терор населення посилився. Обстріли не припинялися ані вдень, ані вночі. Несила уже було терпіти ці жахіття, — продовжувала Наталя. — І коли подруга запропонувала поїхати на Хмельниччину у село Зяньківці, звідки родом її батько, уже покійний, то я не вагалася. Довелося покинути міську квартиру, улюблену роботу. У селі знайшлося житло, порожня хата, яка наче нас чекала…
Із собою узяла лише необхідне, і, звісно ж, світлини, які навіюють спогади про довоєнне життя, насичене гарними та яскравими подіями. На святкові дійства міста Наталя завжди одягала вишиванку, що так їй личить, як і усім україночкам.
Великою втіхою та гордістю став син Микита. Із ним пов’язані найщасливіші миті у житті. Здібний до малярства, талановитий юнак пішов стежкою матері, ставши художником. Сумує за сином, хочеться його обійняти, але, на жаль, він не поряд, їх розділяє відстань.
Інколи журиться, коли згадує щасливе довоєнне життя. Проте жінці ніколи нудьгувати, бо хазяйнує, займається улюбленими справами. Часто випікає імбирне печиво та розписує його глазур’ю, а ще — творчо працює, виготовляючи ляльки-мотанки.
— Завдяки знайомству з Тетяною Павлівною Дягілєвою, завідувачкою Нижнянським будинком культури, мала змогу поділитися своїми вміннями з іншими людьми, — зауважила моя співрозмовниця.
Із місцевими жителями та переселенцями провела майстер-клас з малювання «Пейзаж осінній». А не так давно знову зібралися у Нижнянській сільській бібліотеці, аби поринути в атмосферу прекрасного. Наталя Юріївна, член Нікопольської організації Національної спілки художників України, навчала створювати петраківський розпис на предметах домашнього вжитку.
Художниця і надалі планує продовжити майстер-класи, бо є чимало охочих знову зануритися у дивовижний світ цього українського декоративного мистецтва. Адже петраківський розпис зачаровує візерунками, які увібрали тепло сонця, барви літа, додає впевненості та сили у нинішній час випробувань, бо зберіг дух козацької волі та нескореності ворогам.
Усі думки та помисли Наталії Головатенко линуть до багатостраждального міста Нікополя. Однак така жадана дорога додому залишається лише мрією. Та все ж живе надією, що настане день, коли добро переможе зло.