Картини Владислава Вітрука не можуть не додавати гарного настрою, бо пронизані особливим світлом. Зачаровують не лише яскравою палітрою кольорів, а й оригінальною технікою їх створення – без використання не лише пензля, а й фарб. Свої картини Владислав малює пластиліном.

Шкільний твір, у якому син, тоді третьокласник, виклав свої заповітні мрії, Людмила Петрівна старанно зберігає. “Хочу стати художником. Буду малювати гарні картини, які люди оглядатимуть на виставках. Я стану відомим і заможним. Тоді зможу допомогти людям, які хворіють і потребують кошти на лікування,” – написав Владислав у шкільному зошиті.
Хоча й малювання для обдарованого підлітка стало улюбленим заняттям, та все ж знайшов себе у пластилінографії. Однак спочатку були сумніви, чи вдасться здійснити задумане. “Якось син попросив мене, щоб я купила пластилін, – розповідала Людмила Петрівна, – Здивувалася, адже Владислав, старшокласник, виріс із того віку, щоб ліпити різні фігурки. Все ж синову забаганку виконала. Тоді ще не знала, що малювати можна пластиліном. Перша його робота – портрет однокласниці, якою захопився. Хотів її вразити та висловити свої почуття. І приємний сюрприз вдався”.
Техніку малювання пластиліном Владислав сам ретельно продумав. Уже пізніше дізнався з Інтернету, що її використовують художники для створення картин.
Тож спочатку Владислав малював на коробках із цукерок, обкладинках книг, на всіх підручних матеріалах, на яких добре тримався пластилін. Коли захопився американським гуртом Green Day, вокалістом та гітаристом якого є Біллі Джо Армстронг, то створив цикл портретів свого кумира.
З часом Владислав удосконалив свої навички нанесення мазків пальцями рук на основу картини і спробував створити складніші роботи на більших форматах, щоб був простір для фантазії, і, зокрема, на фанері та склі. Малював пластиліном у вільний час від навчання, домашніх справ, здебільшого створював за покликом душі, а деякі замовлення – для подарунків. Це мальовничі пейзажі, сюжети натюрмортів, портрети із зображенням козаків, образів святих та, звісно ж, рідних та друзів.
Цікаво, що творчий доробок юного художника, серед якого є копія картини Леонардо да Вінчі “Мона Ліза”, створений без попередньо заготовлених олівцем ескізів. Юнак відразу ж вправно наносить пальцями рук лінії та мазки з пластиліну.
– Мабуть, творчі здібності, талант, передалися синові у спадок, – зауважує Людмила Петрівна. – Гарно малював мій батько, а картини прадідуся Владислава Мартіна Турчинського дотепер прикрашають оселю моїх батьків.
Роботи юного художника часто бачили земляки з Білогірщини на різних заходах, виставках та експонувалися у сільських бібліотеках. А в 2021 році Владислав став лауреатом першої премії у Всеукраїнському багатожанровому фестивалі “Орнаменти долі”, який відбувався у Києві.
Нині юнак навчається у Теребовлянському фаховому коледжі культури і мистецтв. У Владислава не вичерпалися натхнення і терпіння втілювати яскраві ідеї та пластилінові фантазії, створюючи картини.
– Розвивати свої навички і таланти – це круто, а ділитися ними з людьми – ще крутіше. Я радий, що своєю роботою можу підняти комусь настрій, неочікувано подарувавши її. Це не лише згадка про дружбу, особливий день у житті, а креативний підхід до подарунка, – вважає Владислав, – бо він пронизаний теплом рук та серця.
А ще пробує малювати акварельними фарбами, гуашшю, проте його душа віднедавна тяжіє до звичайнісінького простого олівця. Саме ним намалював портрет легендарного морського піхотинця, захисника “Азовсталі” Михайла Діанова, який став символом незламності українського воїнства.
Герой вразив юнака своєю хоробрістю. Хоча й був поранений, а в російському полоні потерпав від знущань та катувань, та все ж не скорився ворогам. Звісно, Владиславу хотілося б зустрітися із тернополянином Михайлом Діановим та подарувати йому портрет. Хтозна, життя непередбачуване. Можливо прийдешній новий рік, окрім творчих знахідок, подарує Владиславу незабутню зустріч із відважним воїном світла та добра.