У Ганни Броновицької невимовна радість — чоловік приїхав із фронту у відпустку. Уся сім’я зібралася разом. Донька та зять, залишивши свої клопоти, із Ковеля поспішили до отчого дому.
— Зустріч із коханим, хоча й довгоочікувана, жадана, але така скороминуща, — зітхаючи, каже Ганна Броновицька. — На жаль, війна, уже повномасштабна, додала випробувань та потрясінь.
Сама ж Ганна Василівна родом із Гуцульщини. В її серці завжди рідний Космач — найбільше село в Україні, де в кожній хаті витає дух творчості, де із покоління в покоління передаються різні народні ремесла. Та й Ганну ще змалечку бабуся навчила вправно орудувати голкою, підбирати і поєднувати кольори, відтворюючи барвисті візерунки.
Все ж вона, випускниця школи, хоча й обдарована гарним голосом та неабияка рукодільниця, вирішила обрати професію геть позбавлену творчості — бути міліціонером. Проте її вибір не схвалила мати, бо бачила свою доньку вчителькою. От і вирішила Ганна поїхати з тіткою на сезонні заробітки в далеке село на Хмельниччині. Була впевнена — повернеться додому і здобуватиме омріяну професію. Однак доля розпорядилася по-своєму. У місцевому господарстві працював Володимир. І, побачивши Ганну, вже не відступився від вродливої гуцулки. А тітці настільки сподобалося село, що у Сушівцях вирішила залишитися, придбавши хату.
Весілля у Космачі справляли за усіма гуцульськими традиціями. Хоча відтоді минуло понад двадцять шість років, але для подружжя обряд вінчання травневого дня залишився незабутнім святом радості та любові.
Домашніх клопотів вистачало, ще й підростали діти — Сніжана та Свято-слав, проте жінка завжди знаходила час для улюбленого заняття. Вишивала і низинкою, і хрестиком. Дивовижними геометричними візерунками, барвистими узорами прикрашала рушники, блузки, сорочки, вкладаючи не лише свою працю, а й любов та побажання здоров’я й захисту. Її гуцульські вишиванки не раз побували на різних виставках, і дивували, і милували подолян своєю вишуканістю та ніжністю.
Війна для Ганни Василівни розпочалася ще у 2014 році, коли її чоловік отримав повістку із військкомату. Жінка була вкрай засмучена, адже діти, тоді ще школярі, так потребували надійного батьківського плеча. А далі ще гірше — трагічний Дебальцевський котел. Із Божою поміччю, продовжує, йому вдалося вийти з ворожого оточення.
Здавалося б, життя знову повернулося у звичне річище — подружжя піклувалося про дітей, а вони виправдовували надії та сподівання батьків. Донька Сніжана навчалася у Тернопільському медичному інституті, а син Святослав обрав професію ветлікаря.
Ганна Василівна продовжувала творити неймовірну красу нитками на полотні. Та ще й опанувала техніку вишивки бісером, гаптувала ікони і картини різнокольоровими намистинками. Умілим рукам жінки все під силу. Завжди тішила своїх рідних солодкою випічкою. А на день народження племінниці вирішила спекти торт. Коли цей солодкий шедевр побачили друзі, знайомі, то посипалися замовлення. Нікому не відмовила — дитячий торт прикрашала, враховуючи вподобання іменинника.
Раптом війна, вже повномасштабна, увірвалася у спокійне і щасливе життя подружжя. Майже рік тому, 24 лютого Володимир Броновицький пішов захищати рідну землю.
В очікуванні звістки від чоловіка та щирій молитві минали дні. Місця собі не знаходила, коли телефон мовчав, а так хотілося почути рідний голос. Хоча знала — не завжди в чоловіка випадала вільна хвилина, аби зателефонувати, бо ж перебував у гарячих точках на сході, де точилися запеклі бої.
Хоча й війна докорінно змінила її життя, проте жінка не опустила руки. Як завжди, невтомно працює, і попри все продовжує співати у жіночій вокальній групі при сільському Будинку культури. Не раз українські пісні у виконанні цього колективу під орудою Наталії Танащук звучали на благодійних концертах зі збору коштів для наших захисників.
Усе її життя — кропітка творчість. І обов’язково напередодні Великодня візьметься за писачок та розписуватиме писанки, наносячи космацькі візерунки — різнобарвні та витончені.
А поки що Ганна Василівна засиджується над полотном. Її вишивки милують ще й синьо-жовтими кольорами Перемоги.
Gismeteo 
