Коли минулого року рідні, односельці вітали Марію Йосипівну Бондарук зі 101-им роком, то, звісно, бажали при доброму здоров’ї, поряд з найдорожчими людьми, зустріти й наступний день народження. Ці побажання дійшли до Всевишнього, і Марія Йосипівна Бондарук з села Михнів на Ізяславщині в теплому сімейному колі відзначила свій 102 рік із дня народження. Зі сльозами на очах згадувала вона свої молоді роки, які були надзвичайно складними в її житті.

Марія виросла в сім’ї, де було дев’ять дітей — п’ять дівчаток і четверо хлопчиків. Тож, одружившись, разом із чоловіком Степаном також мріяла про велику дружну родину, в якій буде багато дитячого сміху. Проте їхні плани зруйнувала Друга світова війна.
На фронт Степана проводжала з маленьким сином на руках. Не було й дня, щоб не згадувала його в молитвах, з надією побачити живим. Степан пройшов майже всю війну, та смертельна куля наздогнала солдата, він загинув на території Чехії.
Опорою в житті став рідний Степанів брат — Іван, який узяв Марію за дружину. Проте їхнє щастя було недовгим, через три роки він помер від складної недуги. І залишилася Марія з двома синами, взявши всю турботу про них на свої тендітні плечі.
Працювала в рільничій бригаді місцевого колгоспу. Встигала співати в церковному хорі, куховарити по весіллях. Старалася давати лад у домашньому господарстві, щоб сини — Анатолій і Володимир — сповна відчували її материнську любов.
На жаль, рано не стало її старшого синочка. Молодший Володимир разом із дружиною Діною оточили неньку щоденною турботою. Переживають за бабусю четверо онуків, шість правнуків. Для неї, розповідає Марія Йосипівна, рідні — найбільша цінність. Онук Віктор працює трактористом, але зараз проходить службу в Збройних силах.
«Дуже хочу, щоб швидше повернулися наші хлопчики додому з Перемогою. Повернулися до рідних, жили спокійним мирним життям, — каже Марія Йосипівна. — Моє серце плаче за тими дітьми, які сьогодні воюють за Україну. Боже, пошли нашій благодатній землі миру, щоб ніхто не втрачав рідних, щоб сім’ї трималися купки. Хочу дочекатися часу, коли сповістять, що Україна перемогла. І щоб на мої 103 роки знову зібралися найдорожчі мені люди, — каже найстарша жителька села Михнів.