Безсумнівно, цими словами заколисували батьки не одне покоління своїх діток. А міфічні істоти, що згадуються в пісеньці, Сон і Дрімота, які є уподібненими до людей і можуть ходити, розмовляти та заколисувати завжди пробуджували в малечі творчу уяву. Так вони пізнавали навколишню дійсність, бо колискові — це своєрідний ключ до розуміння нашої природи… І саме через них дітям передається мудрість наших пращурів. Після народження дитини зв’язок із матір’ю якраз і міцнів завдяки колисковим, бо її тихий і спокійний голос заспокоює, дає відчуття захищеності, а головне — формує довіру до світу.
Із прадавніх часів саме колискові вважалися оберегами для дитини, адже, співаючи їх, батьки певними словами з пісні ставили захист для неї від нещасть, нездужання, страху, а ще бажали своєму дитятку здоров’я, добра, радості та гарного сну. А коли їхнє чадо хворіло, то колискові допомагали навіть одужувати. Наші предки знали, що материнська пісня над колискою має велику магічну силу.
Крім того, колискові захищають від стресів та емоційної нестійкості. Відомо, що мамин тембр голосу та ритмічність колискових позитивно впливають на вестибулярний апарат та рухову координацію дитини, а також на її мовлення. Багаторічні дослідження показали, що завдяки колисковим дитина краще сприймає і запам’ятовує емоційно забарвлені слова і фрази, тож і раніше почне розмовляти.
Надзвичайно важливе значення в перші роки виховання дитини було колисання. Колиска в українській родині мала символічне значення, її не викидали навіть тоді, коли в хаті не було дітей. Найчастіше колиску виносили на горище, щоб не перевівся рід. Їх робили зі «співучого дерева» — клена, ясена, калини, щоб діти були співучими, дужими та вродливими.
Як правило, дитина після народження була біля матері два дні, а на третій відбувалося ритуальне вкладання у колиску. Найдавнішим звичаєм прийнято першого вкладати в колиску кота (як і першого впускати в нову хату). Вважалося, що кіт може наділяти дитину спокійною вдачею, приносити солодкий сон. Кота колисали в колисці, примовляючи: «Як на кота муркота — на дитину дрімота». Потім кота випускали, а дитину клали в колиску й співали колискову.
Назва «колискова пісня» не є народною — це фольклористичний термін. У народі ж існують різні назви цих пісень: співати кота, співати люлі, співати при колисці тощо. До речі, кіт — один із найпопулярніших персонажів колискових пісень, який є і м’якеньким другом і розбишакою, що заважає спати: «Ой ти, коте, не гуди, спить дитина, не буди».
Не випадково, приспівом до багатьох колискових є протяжне «А-а, а-а-а» або«люлі-люлі, люлі-люлечки». Бо немовлятко, ще не розуміючи слів пісні, вже звикає до лагідної маминої мови та відчуває тепло.
Зараз, на жаль, сучасні матусі не співають колискові своїй малечі, у кращому випадку — вмикають записи. Цим вони позбавляють дитину певного емоційного зв’язку із собою, бо перші почуті вібрації голосу, слова мами дитина пронесе, дорослішаючи, крізь усе своє життя.
...Спи, моє серце, спи засипай,
Сон заглядає вже до нас.
В мріях своїх в небо злітай,
Спи, моя пташко, поки є час...
Gismeteo 
