У крамниці Галини Костецької можна вибрати букет, який забажає душа. А ще почути пораду, бо світ квітів цікавий і дивовижний. Якщо, приміром, хочете висловити своє захоплення, то подаруйте орхідею. А білі троянди обіцяють довіру і ніжність. Тож кожна окрема квітка, стверджує господиня крамнички, промовляє до людей пелюстками й несе своє послання. Саме через букет ми маємо змогу висловити почуття й бажання дорогій серцю людині.
Покупці уже переконалися — уміє Галина Костецька зібрати не лише красивий, але й правильний букет, у якому квіти гармонійно поєднуються. І не дивно, бо жінка вивчала флористику.
А квіти стали невід’ємним атрибутом життя Галини, коли вона зустрілася з Антоном. Він дарував їй букети з пролісків, конвалії, ромашок, маків, які сам збирав у лісі чи полі. Та їхній квітковий роман був нетривалим — 32-річний Антон наполягав, аби Галина стала його дружиною, бо стомився від чекання: з часу коли побачив її вперше, ще школяркою, у костелі, минуло шість років. Розгубилася тоді дівчина, бо вона, випускниця, збиралася вступати до медучилища. І спересердя сказала Антону, щоб він про неї забув, бо вирішила піти у монастир.
Галина навчалася у Вільнюсі, але пошкодувала, що так несправедливо вчинила зі своїм коханим, серце ж підказувало, що саме він її суджений.
І знову Галину подивували квіти, уже у свекрухи на подвір’ї: таких різноманітних за формами і кольором хризантем, побачила уперше. А для Антона, її чоловіка, квіти були не лише втіхою для душі, а й копіткою працею.
Коли ж подружжя Костецьких захопилося ще й вирощуванням троянд, то з’явилася мрія відкрити свою крамничку. Та здійснилася вона лише, як підросли діти — двоє доньок та п’ятеро синів. Із великої гомінливої родини біля батьків залишилися 15-річний Войцех і п’ятирічний Анджей. “Доньки Малгожата, Марися уже працюють, а Томаш, Ян та Юзеф ще навчаються. Усі вони далеко від нас, у Польщі, — каже Антон Іванович — Чекаємо їх аж на Різдво. — І я, і дружина маємо польське коріння, тому вирішили наректи дітей на честь своїх предків”.
А виховувати доньок і синів подружжю було легко, бо їхні школярики прагнули знань, були старанними й слухняними. “Сини Томаш, Ян, Юзеф та Войцех захопилися ще й футболом, є у них уже великі і малі перемоги”, — продовжує Антон Іванович.
Дітей об’єднує ще й любов до музики. Коли збираються у батьківському домі, то грає скрипка, звучить гітара, а Марися сідає за піаніно. Найменший Анджей намагається в усьому допомагати батькам — коли мама пече пироги — розкачує тісто, як тільки тато візьметься за молоток, то біжить на підмогу.
Уже 28 років подружжя плекає квіти. Їхнє подвір’я теж прикрашають хризантеми. Якраз ця квітка, цариця осені, упевнені Галина та Антон Костецькі, приносить в оселі спокій та благополуччя.
Gismeteo 
