Вона народилася в далекому 1934 році у польській Лемківщині. Хоча її рідне село Одрехова перебувало на території Польщі, в ньому проживали тільки українці, яких там називали «русинами».
На дитинство Галини Іванівни Мадараш (Солтис) випало чимало випробувань. Їй ще не виповнилося й шести років, як у село прийшли німці. Шість тижнів сім’я переховувалася в лісі, а в їхній оселі жили окупанти.
Але найстрашніше почалося після війни. Радянський та польський уряди почали обговорювати кордони між країнами і ухвалили рішення про виселення українців з Польщі, а поляків — з України. Спочатку йшлося про добровільне переселення: людей просили, переконували, інколи погрожували. Проте ніхто не погоджувався покидати село, в якому жили з діда-прадіда, і їхати в радянську Україну. Тоді влада почала діяти жорстокіше: щоночі хтось нападав на українські села. Горіли церкви, оселі — все робилося для того, аби налякати людей і примусити їх виїхати. Коли спалили сусідську хату і вбили її мешканців — батька та двох його синів, перелякана Галинка запитала:
— Мамо, якщо залишимося живі, то завтра поїдемо в ту росію?
— Господи, дитино, хто ж хоче їхати в той голод?
Згодом представники влади зібрали людей і сказали: «Вас тут не буде! Це наша земля, а ви повинні вибратися — негайно, за два тижні!»
Важко було залишати нажите роками добро, проте спакували майно на дві підводи, і сім’я, до складу якої входили батько, мама, 80-річна бабуся та троє неповнолітніх дітей, поїхала до залізниці. Галинка на той час закінчила третій клас польської школи.
Їм пощастило. Дещо раніше на Львівщину переїхав батьків брат. Він кілька днів чергував на вокзалі у Самборі, щоб зустріти їхню сім’ю. Так вони опинилися в селі Дубляни Самбірського району Дрогобицької області. Якийсь час жили в клуні, очікуючи, доки поляки звільнять будинок, у якому згодом поселилися.
Галинка пішла в другий клас, проте мала доволі гарні знання, тож незабаром її перевели одразу до п’ятого. В селі була тільки початкова школа, тому десятирічку закінчувала в райцентрі. Навчання в 9 і 10 класах було платним, а людей нещадно обкладали податками. А ще представники влади ходили по хатах і збирали підписи на позику… Якось прийшли і до їхньої хати. Дівчина вибухнула:
— А де ж тих грошей взяти? Мені потрібно за навчання платити, як же ще на позику погоджуватися?
Ці слова дійшли до директора, який покликав її на розмову, наголосивши, що так себе поводити не треба.
Згодом Галина, серед кращих, стала десятикласницею. Але й тут виникли свої проблеми. Сім’я дівчини була набожною, і вона також ходила до церкви. На той час це було суворо заборонено, а хтось прискаржив… І знову її викликав директор на серйозну бесіду.
Не хотіла вступати в комсомол. Проте її, як одну з кращих учениць, прийняли без її згоди. Якось у роздягалці у своїй кишені знайшла комсомольський квиток, виписаний на її ім’я.
…До Львівського університету імені Івана Франка, як медалістка, вступила за співбесідою. Перше заняття запам’яталося на все життя, адже поруч сів хлопець, з ким у майбутньому пов’язала свою долю. То був Микола Тарасович Солтис.
І університет Галина Іванівна мала б закінчити з відзнакою, проте на заваді став… Ленін! На екзамені в білеті, який вона витягла, одним із запитань було «Образ Леніна в прозі». На той час ще не було таких творів, тож студентка запропонувала прочитати кілька поезій, присвячених вождю. Не пройшло — їй поставили четвірку.
Хто знає, як склалася б подальша доля Миколи Тарасовича та Галини Іванівни, якби не декан. Помітивши їхню дружбу, яка вже давно переросла в кохання, він якось сказав:
— Хочете, щоб вас послали працювати окремо? Що ви собі думаєте?
І вони почули — подали заяву до загсу. В чоловічому гуртожитку справили скромне студентське весілля, на яке приїхали мами наречених. Запросили й друзів, однокурсників.
Направлення отримали на Хмельниччину. В обласному відділі освіти кілька днів шукали школу, яка потребувала б двох українських філологів. Так потрапили в село Терешки на Красилівщині, де відпрацювали два роки. Ще два роки вчителювали в Западинцях і аж тоді переїхали до Красилова, де стали викладачами української мови та літератури в середній школі №1.
Чи легко було? У Терешках жили на квартирі в старенькій хатині, де стелю підпирав дерев’яний стовп, у Западинцях — у вчительській квартирі, в Красилові — орендували житло, аж доки батьки не допомогли придбати власний будинок.
Але головним для подружжя вчителів стала робота. Уроки Галини Іванівни були захоплюючими. Новий матеріал викладала доступно й зрозуміло, заохочувала учнів до роздумів і, разом з тим, була вимогливою та справедливою.
Чимало вчорашніх випускників, ставши студентами, дякували їй за отримані знання. Звичайно, не всі учні Галини Іванівни пішли її шляхом, проте чимало з них, завдяки вчительці, полюбили українську літературу, багато читають і передають любов до книги своїм дітям і онукам.
Разом з чоловіком створили гарну сім’ю, яка стала взірцем для багатьох красилівчан. І в тому, що світ побачили чотири романи Миколи Тарасовича, немала заслуга й Галини Іванівни.
Інколи людина, яка пережила багато негараздів у своєму житті, озлоблюється на інших, намагаючись комусь за це помститися. Але її минуле — то тільки її біль душі. Вона розповідає про ті страшні часи тільки тому, щоб люди знали свою історію і не повторили тих помилок, не дозволяли нікому нищити націю, принижувати людей, губити Україну.
Жінка, мама, яка народила і виховала двох чарівних донечок, вчителю з великої літери, яка навчала не одне покоління учнів, відмінний фахівець, що підготувала до вступу не один десяток випускників, керівниця методоб’єднання, яка ніколи не відмовляла молодим колегам у допомозі, — це все про Галину Іванівну Солтис.
Її оселя потопає у квітах від ранньої весни до пізньої осені: тут буяють тюльпани, троянди, жоржини, айстри й чорнобривці. Так ошатно й затишно почуваєшся серед цієї краси! І спокійно поруч цих шанованих людей, які чимало пережили, перестраждали, проте залишилися мудрими, справедливими, відвертими, і — патріотами України, малої батьківщини, своєї школи, свого міста.
Дякую Вам, Галино Іванівно, від імені всіх Ваших учнів! За знання, за особистий приклад, за мудрі поради. Хай Бог посилає Вам міцне здоров’я. Мирного неба й усіх благ!
Gismeteo 
