І не сподівався Микола Оскома, що розписуватиме зі своїми вихованцями артилерійські гільзи, перетворюючи їх у мистецькі витвори. А привезла їх волонтер Руслана Ребекевша–Дем’яненко, додавши наснаги та натхнення, зауважив Микола Володимирович, і учні вищого професійного училища №19 залюбки узялися за пензлі та акрилові фарби, аби своїм вкладом наблизити Перемогу.
Яскраві сувеніри, створені із ворожої зброї, насичені барвами рідного краю, наповнені любов’ю та надією, були продані на благодійному аукціоні, а зібрані кошти від їх реалізації направлені на потреби Збройних сил України.
Війна внесла свої корективи у творчу роботу. Впродовж усього життя Микола Оскома дарував красу людям, навчав створювати її своїми руками вихованців училища. А от із ворожим металом працював уперше.
Майстер родом із Ізяславщини, зростав у селі Кіндратки. З дитинства захоплювався своїм дідом Артемом Оскомою, якій плів із лози усілякі вироби. Кошики, міцні та гарні, довго слугували селянам у побуті. «Великою втіхою не лише для сільської дітвори та й для мене були змайстровані дідом дудки», — пригадував Микола Володимирович.
Хоча і він, ще тоді школяр, лозоплетінням не зацікавився, та вирішив опанувати теж давнє ремесло — ручне ткацтво. Навчався у Грицівському професійно-технічному училищі №9. Звідти і розпочався його трудовий шлях, але вже після армійської служби. Працював і завжди прагнув до удосконалення професійної майстерності. Заочно навчався спочатку в Рівненському текстильному технікумі, а потім у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника.
Донині, уже понад сорок років, передає свій досвід, знання, уміння учням, допомагаючи їм стати фахівцями з оформлення вітрин, приміщень та будівель.
Захоплюючий і творчий світ Миколи Володимировича. Створює майстер декоративні метрові писанки. Вони не лише вражають розміром, а й авторським самобутнім візерунком, у якому закодовані символи дохристиянського часу.
Захопив Миколу Оскому і яскравий колорит петриківського розпису. Натхненно працював над стінописами, якими милуються учні місцевої школи та вихованці училища. Дивує яскравий квітковий орнамент, яким художник прикрасив автобусну зупинку в селі Корпилівка. А нещодавно допомагав вихованцям училища створювати колекцію суконь для всеукраїнського конкурсу. Розробляв ескізи візерунків для оздоблення вишивкою цього святкового вбрання.
У стінах училища Микола Оскома зустрів свою суджену Любу, з якою навчався. Подружжя разом уже сорок чотири роки. Час пролетів наче одна мить. Разом долали негаразди, матеріальну скруту, на спільному життєвому шляху було й чимало радощів, які дарували діти Микола та Мирослава. І син і донька, ставши студентами, наполегливо та впевнено йшли до омріяних висот, обравши професію до душі.
Творчу стезю торує донька Мирослава, закінчивши Вижницький коледж прикладного мистецтва. Вона, успішний підприємець, дизайнер одягу, прикрашає вбранням українців. І разом із своїм нечисленним колективом займається волонтерством.
Найщасливіші роки для родини — довоєнний час. І як грім серед лютневого ранку — повномасштабне вторгнення, що зруйнувало розмірене спокійне життя, здавалося, час зупинився, та ненадовго. «Ми облаштовували укриття, а також в училищі налагоджували навчальний процес, — пригадував Микола Володимирович. — Тривожилися з дружиною за дітей, які проживають у Києві. Коли приїхала невістка Ліза й привезла нам онуків, то стало якось спокійніше. Нелегко усім призвичаїтися до воєнного часу, але попри повітряні тривоги мусимо працювати, а діти — навчатися».
Час літніх канікул — і у подружжя гостюють онуки Емілія та Орест. Відпочивають, набираються сил, додають позитивних емоцій бабусі та дідусю. А біля будинку справжнісінький квітковий рай — чарівний, дивовижний, який створила Любов Іванівна.
Краса, виплекана чи створена працьовитими руками, не лише зачаровує милує око, а додає сили, надії, рятуючи від зневіри. І найбільше бажає творець прекрасного Микола Оскома, аби наші діти не розписували ворожу зброю, а малювали на папері чи писали картини на полотні під мирним небом.
Gismeteo 
