Щоранку Тетяна з надією поглядає на страусів. І уже впевнилася, що птахи застерігають від негоди. «Вони перед дощем танцюють, — каже мені. — Коли вже настануть погожі дні. Жнивна пора, а від дощів нема просвітку… »

Якби хтось сказав Тетяні, що вона зі столиці повернеться у село й працюватиме на землі, яка дісталася її бабусі на пай, не повірила б. Ще зі шкільної парти мріяла про великий спорт, наполегливо йшла до своєї мети. Стала майстром спорту з боксу. Проте, після зустрічі з Сергієм Космаком, її життя несподівано наповнилося геть іншим змістом.
     Тоді, майже десять років тому, якраз на Покрову, приїхала з Києва, де працювала, до матері. Аж раптом біля воріт побачила незнайомця, який сказав, що заблудився, запитував дорогу в сусіднє село. Він поїхав, а Тетяна і не думала, що знову з ним зустрінеться. Проте, схоже, причарувала парубка, сама того не відаючи.
    Півроку Сергій упадав за Тетяною, а вона ніяк не погоджувалася стати його дружиною. Вагалася, і не тому, що на кілька років старша від нього, а розлучена, виховувала двох дітей, Тож, обпікшись, уже дмухала на холодне. Та все ж парубок своєю наполегливістю й терплячістю зумів завоювати серце коханої.
Однак, коли з’явилася ще й донечка Інга, то радість подружжя затьмарилася хворобою старшенької Єлизавети.
    — Як добре, що я не залишилася наодинці зі своєю бідою, підтримував мене чоловік, — згадувала Тетяна. — Лікування було тривалим, але недуга не відступала. Коли лікарі заговорили про стовбурові клітини, то в нас з’явилася надія. Та й справді, новонароджений Максимко врятував своїй сестрі життя.
    У ярку, мальовничій місцині, подружжя купило хатину, щоправда, занедбану. Довелося докласти чимало праці, щоб житло довести до пуття. Бо ж голова родини, хоча й навчався на кухаря, з будь-яким ділом впорається. Здивував дружину Сергій, коли зі старих холодильників змайстрував три інкубатори.
— Нині маємо маленьку птахоферму — три сотні курчат, півсотні індиків, понад десяток цісарок. У нас тут привілля для птиці — десь походжає павлін, — продовжувала моя співрозмовниця. А найбільшою втіхою та радістю для дітей стали поважні птахи, які не літають, і їх назвали Вася й Маша. Вони ще маленькі, рік їм виповнилося, та в обору до страусів наважується заходити лише 14-річний Віталій, а вони залюбки з його рук їдять траву чи зерно.
    Хоча, зауважує Тетяна, це її давня мрія вирощувати цих птахів відтоді, як побувала на страусиній фермі під Києвом. Тож знає про них чимало цікавого. Яйце цього птаха важить півтора кілограма й за об’ємом таке, як двадцять п’ять курячих. «Наші страуси — ще діти. Вони лише у трирічному віці відкладатимуть яйця», — додала жінка.
    Задумала Тетяна зайнятися пивоварінням, а чоловік знову підтримав її починання. Разом вивчали технологію виготовлення цього напою, купивши спеціальну літературу. Планували навіть масову реалізацію цього продукту, але казкова ціна ліцензії їх зупинила. Тож нині варять живе пиво лише для своїх потреб, пригощають друзів і знайомих.
    — От тільки шкода, що погода примхлива, не дає зібрати вирощений врожай, — журиться
32-річний господар. — Є в нас, окрім пшениці, ще й два гектари площі пивного ячменю.
    Хоча й Тетяна не побудувала спортивну кар’єру, але, вважає, здобула набагато більше — із чоловіком, який розділяє усі її клопоти, виховує четверо дітей, має радість від того, що її давні мрії збуваються. А в неї задумів і планів ще чимало. Та про них не встигла розпитати. «Ось, гляньте, страуси узялися танцювати. Знову буде дощ», — запевнила Тетяна.
Квапив мене водій, бо ж редакційна «Нива» не осилить звивисту й грузьку дорогу, яка веде з ярка. І справді, невдовзі дощ затарабанив по склу автомобіля.