Влітку 2016 року війна забрала у нього найдорожче – здоров’я, але Олександр Дарморос не впав у розпач, не скорився долі.
Коли Сашко мені розповідав скайпом із Америки, де перебував на лікуванні, як став на ноги з допомогою зручного й легкого протеза, як навчився ходити з тростиною, то щиро раділа за нього. З’явилася у незрячого бійця поводир і друг – собака Хенна, з якою прилетів із-за океану.
Невдовзі Олександр мене знову здивував, – наважившись взяти участь у всеукраїнському марафоні у столиці, дістався до фінішу. І він, незрячий бігун, до того ж єдиний, як зауважив Олександр, ампутант на протезі, зумів подолати десятикілометрову дистанцію за годину і десять хвилин.
Тренуючись до знемоги, підкорив ще одну вершину в своєму житті. А це було не так просто для нього, скаліченого війною.
Коли ще перебував в Америці, то Володимир Гаврилов, генерал-майор української армії, запропонував йому стати учасником Міжнародного марафону морської піхоти США, який відбудеться наприкінці жовтня.
– Звісно ж, я розгубився. Тоді лише слово марафон мене лякало, – каже Олександр. – Проте вирішив спробувати. Часу залишалося не так багато, то ще в Америці розпочав тренування на біговій доріжці. Українська діаспора Детройта посприяла, щоб мені виготовили ще протез для фізичних навантажень. А приїхавши додому, на маминих харчах та через операції в Київській та Одеській клініках набрав зайві кілограми. Тож довелося з ними боротися не лише дотримуючись дієти. Якраз згодилася бігова доріжка, яку подарував керівник «Агробізнесу» з Волочиська Олег Собуцький. А потім тренер з легкої атлетики Руслан Савченко погодився зі мною у парі бігати.
Спочатку тренувалися на стадіоні «Поділля», та коли мене із собакою–поводарем водій маршрутки не пустив у салон, то вирішили з Русланом Євтихійовичем пошукати місцину для забігу на Ружичній, недалеко від будинку, де нині проживаю.
Коли уперше Сашко здолав 500-метрівку, було неймовірно важко, хоча його й переповнювали емоції. Навіть вагався, чи стане йому сил на десятикілометровий забіг. Проте так не хотілося розчаровувати тих, хто йому повірив, і, насамперед, свого тренера.
— Був не раз вражений витривалістю Руслана Євтихійовича, адже у свої 72 роки день у день понад місяць зі мною витримував навіть семикілометрові забіги, а потім ще велосипедом повертався додому, — продовжував мій співрозмовник.
Отримавши перемогу у відбірковому марафоні в Києві, Олександр продовжує наполегливо тренуватися. Наприкінці жовтня полетить у столицю Америки, де зберуться тисячі поранених військових з 50 країн світу. Вони і стануть учасниками марафону морської піхоти США.
Нині Олександр, як ніколи, бадьорий, життєрадісний. Окрилюють його не лише перемоги, а, схоже, й те, що він уже не самотній, бо поряд кохана дружина.
Gismeteo 
