Надрукувати
Категорія: Любисток
Перегляди: 630

Приклад подружжя  Михайловських доводить: дароване Богом життя надто цінне і  за нього треба боротись. Боротись і перемагати.

Про те, що дружина 92-річного Тадеуша  Михайловського Олена  важко хвора, мені стало відомо в середині грудня. Згодом із розмови з ним, нашим колишнім редактором районної газети,  дізнався, що стан її справді критичний і шансів на одужання  зовсім небагато. «Хоч би Новий рік з нею зустріти…», — поділився він своєю заповіт-
ною мрією на той час. Не раз бачив у ті дні, як зранку пенсіонер поспішав у лікарню до дружини, а надвечір повертався  додому.
У день Святого Миколая, 19 грудня, зібрався у лікарню  провідати подружжя Михайловських. Але попередньо зателефонував главі сімейства.   «У мене дружина є! — почув неймовірно щасливий вигук у трубці. — Ти не уявляєш моєї радості!».   Так емоційно і спонтанно Тадеуш  Адамович висловив надмір своїх почуттів від того, що його Оленка, дещо зміцніла після операції, перебуває вже вдома разом з ним. І запросив уявного Миколая до себе на чай.
І ось ми в домашній обстановці обговорюємо останні події в родині Михайловських. Виявляється,  якоїсь грудневої ночі дружині різко стало зле. У лікарні запропонували термінову операцію, бо, на думку медиків, до ранку наступного дня Олена Антонівна не дожила б. Втім і після проведеної операції ніхто не давав особливих гарантій. Тих три дні після неї, за висловом Тадеуша  Адамовича, вони перебували між землею і небом. А тут ще у їхній палаті на сусідньому ліжку на очах подружжя Михайловських помирає давня добра знайома Олени Антонівни, якою вони опікувалися до останньої хвилини її життя. Саме якраз тоді  розмовляли по телефону з Тадеушом Адамовичем, то пригнічений моральний стан пронизував усі  його думки.
Задля одужання, на думку мого співрозмовника, мало статися диво. І воно сталося! Ось уже дружина вдома, біля чоловіка.  Помаленьку пробує ходити, опираючись на стіни. Звісно, за нею тінню слідує Тадеуш Адамович. Мов дитина, тішиться баченим: «Вона буде жити!»  Можна було б додати: знову буде жити. Бо за останні п’ять років це вже третє повернення  Олени Антонівни до життя. У  84 роки їй діагностували онкозахворювання. Операція   пройшла успішно. Та біда, на жаль, одна не ходить, і випробування на міць духу для сім’ї Михайловських лише розпочалися. Того ж таки року важка недуга прикувала до ліжка й самого Тадеуша Адамовича.  З лікарні поповзли чутки, що він невиліковно хворий. Через це його навіть відправили звідти додому, де він сам, зовсім кволий, прощався вже  з   життям.  Тоді в квартиру до нього потягнулися друзі і знайомі нібито з метою просто провідати, а насправді попрощатися із ним іще живим.  Пам’ятаю, мені теж пропонували приєднатися до такої групи людей, та  відмовився. Не міг уявити, як буду прикидатися, робити вигляд, ніби все гаразд.
 Бог однак мав на те   інший розрахунок. Йому хвала, що дав тоді шанс на життя. І рідні  все зробили, щоб реалізувати його та оздоровити батька. А через два роки потому — новий прикрий виклик.  До  Олени Антонівни повернулися  старі проблеми. Тоді гостро постав вибір, чи взагалі доцільно у такому віці навіть пробувати із цим боротися.  Схилялися до варіанту, що ні. По суті, вирішальне слово за тих обставин сказала лікар-хірург онкоцентру, яка затим успішно й провела цю операцію: «Якби вона була моєю мамою, я б її рятувала».
І знову наше спілкування відбулося на католицький Святвечір. Зранку в квартирі Михайловських тривали святкові приготування.  Дружина звично всім керувала,  Тадеушу Адамовичу довірила персональну відповідальність за приготування найважливішої страви — куті. Через якусь годину разом мала зібратися уся велика родина — зі своїми сім’ями дві дочки, четверо внуків, п’ять правнуків. Звісно, цьогоріч особливої радості цій зустрічі надав факт чудесного оздоровлення головної жінки роду. А вже за кілька днів  у родинному колі відзначили  прихід нового року, в якому буде стільки всього цікавого!  Зокрема, навесні  Олені Антонівні виповниться  90 років, а влітку їхньому спільному подружньому життю з Тадеушом Адамовичем — 65. Зокрема, задля досягнення цих життєвих висот варто було боротися. Боротися й перемогти!